Дар’я про культуру

Більш детальне інтерв’ю з Дарією: Дарія з Мелітополя

In English: Daria on culture

Вік: Тож, гадаю, ти згадувала пса Патрона?

Д: Та, знаю [його], але… типу… так як я була в окупації, то там таких приколів не було. Це вже коли я в Україну виїхала, то там вже читала про всі ці приколи з псом Патроном.

[..]

Д: Ну, по-перше, мене дуже вводять в крінж, коли, оці фрази, тіпа «Російський воєнний корабль, іди нахуй!» або там, не знаю, пес Патрон, і вся ця херня, «А я вам щас покажу, аткуда гатовілось нападєніє», і все це друкують на футболках, шоперах… Просто убийте мене! Що за шароварщина? Ну, в даному випадку, це «байрактарщина». Це дуже спотворює нашу культуру.

В: Ніби люди намагаються на цьому заробити, роблячи, там, футболки для туристів?

Д: Ну, дивись, я не психолог, але мені здається, що в перший час усі ці мемчики, там, пес Патрон і вся ця штука, в якомусь сенсі рятували людей, типу, «ха-ха, забавно», коли люди були налякані, не розуміли, що проісходіт, і треба було якось психіку рятувати, окей. Але з часом це перетворилося на якусь повну крінжатіну. Це просто бажання заробити. Буквально, в мене під домом є магазин, і соуси [називаються] «Байрактар», я не знаю там… ну ти поняла. Воно всюди. Ну неможливо просто. У моєї сестри навіть була ця кончена футболка. Ну це ужас! І пісні також побудовані на цьому – це ще гірше, бо у нас і так люди дуже люблять російську культуру, ну, як мінімум, любили. І коли їм кажеш «чому ви не слухаєте українське?», вони кажуть «а шо нам, «Ваньку-встаньку» слушать?». Замість того, шоб продвігать той же Океан Ельзи, будь-що, ми клєпаєм «Ванька-встанька», «Байрактар», я не знаю шо ще… і це ще погіршує ситуацію, будем слушать Байрактар, бо нема нормальної музики.

В: Як ти почувалася щодо речей на кшталт вишиванок-футболок?

Д: Дивлячись, як воно виглядає. Насприклад, у моєї мами була вишиванка-футболка, я до цього нормально ставилася, бо особисто для неї це був оберіг. Вона лікар, на всіх дежурствах, вона дуже обережно до неї ставилася. Я до цього нормально ставлюся, в принципі. Гірше коли оці, знаєш, синтетичні рубашки, ну от на всіх шкільних виступах, і на них оці маки якісь вишиті, оце от гірше набагато, бо це виглядає просто паскудно.

В: Наче я бачила такі. Це ніби надруковано, а не вишито.

Д: Воно вишито, але машинкою. Якщо це футболка з якогось льна, наприклад, льна, матеріал такий, то це окей. Але якщо це якась синтетика, фу. Це дуже паскудить культуру. Бо якщо ти береш якісь якісні, хороші матеріали, або якщо ти сам це вишиваєш, це… як би це пояснити… ніби як ти свою давнішу культуру намагаєшся поєднати з сучасністю. Ти вписуєш свою культуру в нові стандарти, бо зараз так, як раніше, ніхто не одягається, це зрозуміло. А коли ти купуєш десь на ринку за 200 гривень оту синтетичну хуйню, ну…

В: Тож це більше культурна проблема, ніж екологічна?

Д: Так, так. Це просто про культуру і про ставлення.

В: У Англії, ми не маємо такого культурного вбрання. Але ми маємо велику проблему з дешевими матеріалами, які розкладаються після другого прання, тож це екологічна проблема.