Частина 1: Богхан про свій час у полоні
In English: Bogdan on his time in captivity: Part 2
Б: Що ще такого цікавого з 2022 року, що дійсно запам’яталося і зараз, як думаю, я б такого, напевно, не зробив би. Коли вже дорога прострілювалася дуже активно, і крайній блокпост був в нас на Хе́нкілі, а там якраз між окупованою територією і підконтрольною був ніби барак на 5 сімей. Ми їздили туди з нашою знайомою забирати їхню собаку. ЇЇ батьки хотіли заїхати, щоб вивезти звідти речі, їх обстріляли, вони повернулися на підконтрольну територію. І от Наташа, яка потім з нами працювала, приблизно чотири дні шукала хто поїде туди з нею, щоб забрати собак, а ніхто не їхав. Я поїхав.
П: [перекладає на англійську]
Б: Це було від “підерського” [російського] блокпосту, десь метрів 250.
П: [перекладає на англійську]
Б: Ну, на цьому ж, скажем так, моя історія з ними не завершилась. Тож, коли вже місто було закрите, у нас в місті залишалося дві дитини, які потребували безбілкового харчування.
П: Безбілкового?
Б: Без, так.
Б: І, зрозуміло, що місто окуповане, його тут не знайдеш. Якось там через волонтерів знайшли це безбілкове харчування, його привезли до нас в Донець. І треба було їхати якраз на їхній блокпост і перегружатись на блокпості.
П: Той самий блокпост? Гаразд, продовжуй.
Б: І, ну, коротше, рідні цих двох дітей… Одна дівчинка — це, скажімо так, сім’я, дуже хороші наші знайомі, які з певних причин не могли виїхати, просто не могли виїхати з міста. Плюс його потім закрили — і все, вони вже були фактично замкнуті. У них залишався лише варіант виїхати через “рашку” [росію].
П: Це були мами тих самих дітей?
Б: Вони залишалися тут сім’ями. Діти перебували на окупованій території, і в них закінчилося харчування. Мами звідти, з окупованої території, знайшли це харчування і переслали його до нас, у Донець. Постало питання, хто це завезе, щоб заїхати на блокпост і перевантажитися. І це був я.
П: [перекладає на англійську]
Б: Ну, так. Десь чотири дні вони виходили до нас на площу, тому що там був телефонний сигнал, телефонували, просили. Казали: «Ми знаємо, що ти можеш це завезти» — вони вже знали історію з собакою, адже я вже заїжджав туди. І знову просили це зробити [перевезти харчування для дітей]. Умова у нас була така: вони домовлялися, що я заїжджаю туди і звідти виїжджаю, а не залишаюся там. І коли мене вже завантажили, я приїхав на цей блокпост, заїжджаю — а там стоять ті, хто хто нас брав у полон.
П: Ну як тобі так мало пощастити?
Б: Ну а що зробиш? Це вже знаєш, як кажуть, з пісні слів не викинеш, так?
П: [перекладає на англійську]
П: Ви з росіянами домовилися, що ти заїдеш і виїдеш?
Б: Дивись, не я домовлявся.
П: Хтось інший, так?
Б: Оці сім’ї, які просили мене завезти сюди… Я їм сказав, що вже був у полоні і не маю ніякого бажання туди потрапити знову. «Ви домовитеся, що я заїжджаю, розвантажуюся і виїжджаю назад на підконтрольну територію». Вони так і зробили — домовилися.
П: [перекладає на англійську]
Б: Не те щоб я був здивований — вони були більше здивовані, ніж я. Я заїхав до них: в’їзд уже був перекритий трактором, вони його відігнали, я заїхав, і вони поставили його назад. Там був такий тунель із мішків, у який ти стаєш і перевантажуєшся. На випадок обстрілу вони зробили собі безпечне місце. І коли вони мене побачили, то прозвали «Бєзсмертний». Кажуть: «О, Бєзсмертний приїхав!»
П: [перекладає на англійську]
В: [Англійською]Тобто це була гора мішків з піском встановлена росіянами, яка умисне використовувалась для того, щоб постачання могло приїхати на територію, тобто місце для вивантаження і завантаження.
П: [Англійською] Я лише уточню ще раз.
[Українською] Тобто ця конструкція з мішків з піском, це зробили росіяни для того, щоб безпечно загружати, розвантажувати?
Б: Скажімо так, це крайній блокпост, вони робили, щоб безпечно було для них. Людей туди їздило небагато — аж двоє: я і ще один. Пізніше появився хлопчик, який туди заїжджав. Більше ніхто туди не їздив. Віталік один раз їздив, машину забирав.
П: В нього забрали машину чи він забрав машину?
Б: Він звідси машину виганяв, допомагав виганяти. Получається, в нас…
П: Це отой Мерседес сіренький чи що?
Б: Навєрно [напевне], да.
П: Окей.
Б: Ну, тоєсть [тобто], людей небагато, але їздили туди перегружатися. І, скажем так, я, коли туди приїхав, на цю конструкцію подивився — такий… ммм… окей. За весь час окупації я шість разів їздив туди перегружатися на цей блокпост. Тут була така система: вони брали на мене пропуск. Тут, на окупованій території, уже знали, що я туди приїду. Я просто перегрузив те, що треба. В основному сюди передавалися ліки, тому що з ліками була дуже велика проблема. І всі вже знали, що можна мені поштою відправити ліки.
П: Я пам’ятаю, це було, так, що ти доставиш.
Б: Так, так.
П: [Перекладає англійською]
Б: Скажімо так, коли вже дійшло до того, що місто вже було у нас деокуповане, ми повернулися сюди, і тут почали свою діяльність, про яку ти теж трошки знаєш. Так що тільки повернулися, зразу ми відкрили тут свій гуманітарний хаб, де роздавалося, в першу чергу, це… ну, щас я Айкос поставлю на заряд.
П: Повністю сів?
Б: Ну, коротше, треба вже ставити.
П: Ясно. Можна мені потім теж буде, бо я щось перехвилювалась?
Б: Що?
П: Можна мені потім скористатися твоїм Айкосом?
Б: Канєшна [звісно].
П: Дякую.
Б: І скажемо так, що з 22-го року і по сьогоднішній день, організація «Бажаємо миру», зараз, в основному, переключилися на допомогу військовим. Це машини, дрони, медицина, ну і всі, скажімо так, супутні речі, які їм треба для того, щоб тримати оборону.
П: [Перекладає англійською]
[14.28]
Х: [Англійською] Цей [*]?
Х: [Англійською] Що саме [*]?
Х: [Англійською] Цей хаб [*]?
П: Питає чи навпроти, [*], той хаб вам належав? [відповідає] Це не він, бо він був там біля [*]
Б: Ні, ні, ні, він був у нас якраз [*].
П: Так, так, так. [Англійською] Ні, це був той, пам’ятаєш, ми перебирали одяг там?
[Українською] Так, були там, я пам’ятаю. На [*], але трошки в той бік, так?
Б: Ні. Дальше там вулиця.
П: А, далі вулиця, так?
Б: Так, так, так.
П: Щось я вже загубилася.
Б: Чуть нижче [*].
П: А, ну так, нижче [*]. [Англійськоюї] Нижче [*].
Б: Так, знаєш, от якраз були в нас такі моменти, коли, наприклад, люди зверталися до [*] по допомогу. І їм дуже було зручно, тому що їхні вікна виходили якраз на наш хаб.
П: Так, вони могли побачити, як там черга.
Б: І вони просто показували: звертайтесь туди, там вам поможуть [допоможуть].
П: [Перекладає англійською]
В: [Англійською] Чи він знає, що сталося з Луганським прикордонником?
П: Чи ти знаєш, що сталося з тими хлопцями з Луганську на блокпосту?
Б: Скажем так, їх там було четверо, двоє з них вже точно немає. Точно нема.
П: А як знаєш?
Б: Ну я знаю, бо я військовим допомагаю.
П: [Перекладає на англійську]
[Українською] А двоє що?
Б: Про них невідомо. Коли почалося у нас звільнення якраз таки нашого міста — тобто харківський контрнаступ — він в принципі почався з Балаклії. Тобто спочатку зайшли в Балаклію, потім вже…
П: Ізюм?
Б: Ні, потім Куп’янськ, потім вже пішли на Ізюм.
П: Так?
Б: Та.
П: [Перекладає на англійську]
[Англійською] Відповідно до цього питання, він не знає, що сталося з іншими двома хлопцями.
Б: Скажімо так, не дуже правильно казати, що перед Богом ми всі рівні; маю надію, що тих двох також вже немає.
П: [Перекладає на англійську]
Б: Трошки розкажу історію створення цієї організації: зараз ми в приміщенні якраз таки організації “Цивільні полонені”, так як я один із тих, хто пройшов полон, тортури, СНПК. Знаєш, що таке СНПК? Сексуальне насильство внаслідок збройного конфлікту. Щас… зберусь з думками… [пауза] Скажем так, про те, що ми маємо якісь пільги або ще якісь плюшки [бонуси], ми дізнались просто випадково. Тому, що в інфопросторі цього немає. Просто немає.
П: Я теж не знала про це.
Б: От, от. Якщо у нас про військових полонених говорять на всіх медіа, на яких тільки можна, то про цивільних це…
П: Нікому не цікаво.
Б: Так, тому що на цьому великого хайпа не зробиш. Тенденція помінялася. Коли ми зібралися, точніше, нам допомогли зібратися з думками, для цього була зроблена дуже велика робота. З боку фонду “сім’ї Андрєєвих” нас зібрали в кучу, це все профінансувала МОМ — міжнародна організація з міграції, ООНівська структура.
П: Вони фінансували створення вашої організації?
Б: Не те щоб вони профінансували — вони провели декілька фокус-груп і на прикладі жіночих організацій показали: дивіться, якщо про жінок хоч десь говорять, то це тому, що є створені організації і про них знають. Якщо ви самі не будете створювати організації і заявляти про себе, про вас ніхто не буде говорити. І не ждіть, що вам хтось прийде і принесе.
П: Це правда.
Б: Ну, в нас все так робиться, це ні для кого не секрет.
П: [Перекладає англійською]
В: [Англійською] Вони також підтримують війська безпосередньо? Я бачу, що в них є суп, дегідрована їжа. Вони надають їжу та припаси для солдатів?
П: [Перекладає українською]
Б: Ні, це не для солдат.
П: Підтримуєте зараз далі військових, як ти казав дрони, машини?
Б: Так, так. Я ж сказав, що організація «Бажаємо миру» і по сьогоднішній день працює. Тільки ми з цивільних переключилися на військових.
П: Цивільним взагалі не допомагаєте більше?
Б: Б: Ні. Те, що в нас, я вже не бачу сенсу допомагати цивільним. Знаєш, є такий, щас [зараз] він популярний, синдром переселенця. Об’ясню, що це. Це людина, яка живе вже з таким переконанням, що їй всі щось винні. Якщо після деокупації ми приїхали в місто і ми подивилися, що люди, наприклад, з 22-го року, вони повернулися десь в 60-ті роки, навіть по зовнішньому вигляду це був просто жах. Тоді, так, потрібна була допомога. І я вважаю, що це правильно. Коли вона треба, її надають. Але далі треба людям вже якось самим трошки…
П: Рухатися.
Б: Не те щоб рухатися, а відвикати від того, що тобі все принесуть, дадуть, і ти сидиш і нічого не робиш. От зараз можна пройтись: навіть ми щойно стояли — висить оголошення “шукаємо продавця”. Думаєш, хтось піде? Ні. Тому що є деякі фонди, яким зручно й надалі привозити гуманітарну допомогу — бо це кеш [готівка], який вони на цьому заробляють.
Ми для себе прийняли рішення, що цивільним не допомагаємо. Чисто через те, що були випадки, коли ми надавали індивідуальну допомогу, і однією з умов було, що ми доставимо її додому. Ми зробили це як невеликий експеримент — подивитися, чи справді люди потребують допомоги, чи настільки в них усе погано, як вони розказують. І коли заходиш у трикімнатну квартиру, а там одна кімната повністю виділена під гуманітарну допомогу — просто завалена речами, відкриваєш двері, і місця майже немає. Тобто все забито гуманітаркою. Нашо вам стільки? І після цього людина піде працювати? Ні. Вона оформила якісь виплати, їжу їй принесли, одяг, постільну білизну, хімію, гігієну — все надали. Вона піде працювати? Не піде. Все.
П: Сенсу нема, нормально влаштувалась.
Б: Так.
П: [Перекладає англійською]
В: [Англійською] Чи повернулося тут відносно нормальне життя, так що люди мають роботу, електропостачання та все відбувається більш-менш як до раніше?
П: Чи можна стверджувати, що люди тут повернулись до свого нормального довоєнного життя? Чи все стабілізувалося, нормалізувалось? З електрикою нема проблем, все ок?
Б: Та так як і у всіх.
П: Графіки?
Б: Графіки. Потім останній місяць дуже активно взялися за нас — до лінії зіткнення звідси приблизно 47 км, тож вони вже багато чим дістають. І ми без електрики сидимо більше, ніж інші регіони України.
П: [Перекладає англійською]
Б: Що стосується того, чи місто повернулося до того, як жило раніше — ні, не повернулося. Дуже багато людей виїхали за кордон, і більшість із них не планують повертатися, тому що вже влаштували там своє життя. Ті, хто залишилися тут і хотіли — працюють і живуть. Хто не хоче, той ходить і ниє, що нема… “дєнєг нєт” [грошей нема] і все погано. Також важливий фактор — влада, яка була тут і до війни, і зараз, почала більше робити проектів саме для людей. Для згуртованості, щоб, наприклад, діти могли збиратися в різних хабах, спілкуватися, відвідувати майстер-класи чи навіть просто подивитися фільм. Вони вже трохи, скажімо так, зрозуміли і почали працювати. Це прям — вау, нарешті. Не тільки собі заробляти, а й хоч трохи думати про людей. Звісно, там працюють люди, які ще загартовані совком [радянським союзом]. Тобто, наприклад, у мене і в таких же хлопців, як я, трохи інше бачення того, як можна було б щось робити в місті. Зрозуміло, що нас туди ніхто не пустить, і раніше до нашої думки не прислухалися. Зараз, я тобі скажу, вже трохи прислухаються.
П: До вас?
Б: Так.
П: В якому плані? Наведи приклад.
Б: Дивись, в нас в 23-му році була спільна поїздка до міста Побратима Вінниці.
П: Це коли сюди десант той приїжджав, так?
Б: Ні, десант той вже потім приїжджав. Після цього в 23-му році ми їздили в Вінницю і дивилися, як місто живе під час війни, по обміну досвідом. Дуже багато чого цікавого ми там побачили. Наприклад, навіть про ці хаби: як в одному приміщенні може бути там декілька різних гуртків, можуть приходити різні групи людей з якимись спільними інтересами, як просто влада на безоплатній основі надає їм приміщення для того, щоб люди збиралися, вирішували якісь свої питання.
Ми це побачили там — це вже є в нас тут. І це просто круто, коли, ну знаєш, от кажеться, що: “Подивіться, вони змогли зробити, а ми чим гірші?” Тим більше зараз час можливостей, тим більше для наших органів управління взагалі руки розв’язані.
П: Тому що багато людей повиїжджали, є приміщення, які не використовують?
Б: Нема.
П: Немає? Вже все є?
Б: І оце приміщення вже під питанням, його хочуть забрати.
П: Так, я перекладу і далі підемо про це. [Англійською] Так, яким ж було запитання?
В: Ми почали з «Чи життя повернулось в нормальний стан тут?”
П: [Перекладає англійською]
В: [Англійською] Чи Богдан народився в цьому місті?
П: [Перекладає українською]
Б: Родом я з Вінниці.
П: [Перекладає англійською]
Б: Родом з Вінниці. У вас час взагалі є?
П: Так, є.
Б: Щас. В мене просто брата мобілізували.
П: Щойно?
Б: Нє, уяви. Чотири дні назад в Вінниці він виходить вісім ранку з під’їзду. Його, коротше, по двору ганяли двадцять хвилин, потім його в бус занесли. І на наступний день він вже у нас тут, у Балаклії.
П: Вже служить?
Б: Ні, просто дивись, ніхто ні про що не домовлявся. Його там забрали і привезли в Балаклію. Каже, ну, хорошо, хоч тут, що…
П: Так, ти можеш помогти якось, та. Капець, яке співпадіння. [Перекладає англійською].
В: ТЦК?
П: Так, ТЦК. [Перекладає англійською]
Б: Взагалі, історія, мого життя дуже така цікава.
П: Та де? Не кажи [сміється].
Б: Да… в мене є досвід навчання в інтернаті.
П: Загинаю пальці вже.
Б: Ну, скажімо так, з сьомого класу я вже працював сам на себе. Я навчався в інтернаті до сьомого класу, а потім просто звідти втік — у прямому сенсі. Повернувся в батьківську хату і почав працювати. Забрав до себе брата, і з того часу ми виживали самі.
П: А батьки?
Б: Батька немає з 99-го року.
П: В той момент він ще був, так?
Б: Ні, вже не був. За маму, то окрема історія, я не хочу про це говорити.
П: Добре, зрозуміло. Тобто ви жили самостійно з братом в батьківській хаті, без нікого, тільки ви вдвох, так?
Б: Так.
П: [перекладає англійською]
В: [Англійською] ]Він був старшим чи молодшим братом?
П: [Перекладає українською]
Б: Молодший.
П: [Перекладає англійською]
Б: З 7 класу почав працювати. Я не жалкую про те, що я навчався в інтернаті, через те, що ця школа виживання навчила, як жити і як виживати. Є такий досвід, багато хто навіть дивується як. Знаєш, просто у всіх така картинка складається: якщо ти, як кажуть, інтернатовський, діддомовський, значить ти будеш неблагополучним.
П: Не завжди. Багато хто в це вірить, але я особисто думаю, що це навпаки дуже сильна школа життя.
Б: Перед тобою сидить приклад.
П: Вона тебе закалила і дала тобі сили і розуміння, як себе вести, як виплутатися з будь-якої ситуації, яка здається неможливою. Я в цьому впевнена.
Б: Так.
П: [Перекладає англійською]
Б: А як сюди попав? Скажімо так, є ще в нас сестра, але вона рідна тільки по мамі. І, познайомилися ми з нею у 2007 році. Це було не дуже хороше міропріятіє [подія]. Я приїхав на похорони її чоловіка. Це ми перший раз в житті…
П: Перший раз познайомились?
Б: Так.
П: Оце перипетії. [Перекладає англійською]
Б: І так і залишився. Приїхав сюди в гості, в Балаклію. І так і тут залишився.
П: [Перекладає англійською]
Тільки ти, без брата, так?
Б: Тільки я.
П: [Перекладає англійською]
В: [Англійською] Чи відчуває він зараз, що ситуація повторюється, як тоді, коли він був маленький і був змушений доглядати за своїм молодшим братом?
[…]
Leave a Reply