In English: Jane on food culture
Вік: Окей, добре. Ем, так, тож, я подивилася відео, яке ти мені надіслала, про традиції їжі на Великдень.
Джейн: Мгм.
Вік: Тож це щось, що люди згадали купу разів, що, типу, хліб дуже важливий для українців у культурному плані.
Джейн: Так.
Вік: Можеш трохи розповісти про це?
Джейн: Ем, хліб був завжди важливий ще з язичництва, до Християнства. І він був включений у Християнство, і лише набув важливості у селах через Голодомор, ти знаєш…
Вік: Так.
Джейн: Тому що в нас є різні закони, які видавали совєти [влада радянського союзу], наприклад, закон про три колоски. Три колоски, це значить, що… зараз я перекладу [на англійську], колосок… переклад… на англ… а. Так. Знаєш, частинка, яку використовують, щоб пекти хліб, як же це правильно називається англійською?
Вік: Пшениця, так.
Джейн: А, пшениця.
Вік: Так, пшениця.
Джейн: Це… такі маленькі частинки, які ростуть з землі, і після того, як його, типу, просіюють, і роблять з цього пшеничне, типу, борошно, знаєш? Типу порошок.
Вік: Добре.
Джейн: Тож, радянський союз створив цей штучний голод і забрав усі ці, типу, борошно у людей, і якщо люди почнуть, типу, проникати у радянські будівлі, щоб забрати назад їжу, яку забрали у них, совєти саджали цих людей за ґрати. І цей, ем… цей закон про три, типу, три колоски, був створений.
[Закон «Колоски», закон про три колоски, про п’ять колосків, закон «Сім-вісім» – неформальна назва закону, виданого 07.08.1932 радянською владою, за яким «розкрадання майна колгоспів» каралося розстрілом, а за пом’якшувальних обставин – позбавлення волі строком не менше 10 років. Окрім самого закону була ще й таємна інструкція до його використання. Фактично, закон забороняв людям мати вдома їжу.]
І якщо ти крадеш з… зі складів, тебе саджали за ґрати. І хліб, він, він був важливий та значимий у нашій дієті, бо українці, вони, вони усе їдять з хлібом – борщ з хлібом, суп з хлібом… І, ем, ми, це також стосувалося причастя [релігійне таїнство], типу, знаєш, хліб та вино, типу, для церкви. Також у нас є твердження, що хліб усьому головний. Типу «Хліб всьому голова». Так. І от чому наші бабусі досі мають ці, може не традиції, але звички, що ти досі не можеш лишити крихти хліба на столі, і що ти не можеш, типу, класти його на підлогу. Це заборонено, тому що люди, ем, люди у селищах розглядали хліб як окрему страву, якщо ти розумієш, про що я. Тож, так, і ми печемо хліб на Великдень, типу, солодкий хліб, Великодній хліб, який називається «паска», сирна. Отак.
Вік: А що станеться, якщо ти все ж таки залишиш крихти на столі? Чи скинеш їх на підлогу, типу, це погано, чи…?
Джейн: А… це значить, що ти не поважаєш хліб, в, типу, це було повір’я у селищах. Типу, ти показуєш неповагу хлібові, а хліб – це окрема страва для слов’ян, для українців, тому не можна так робити. Тепер, сучасне покоління, вони не лишають хліб чи не кидають хліб на підлогу не тому, що це священне, а через повагу до традиції. Так.
Вік: Окей. Це якось пов’язано з годуванням хлібом голубів? Типу, чи є щось, що ти маєш зробити?
Джейн: Ні, це щось, якщо щось… хліб можна використовувати для годування тварин чи птахів, це нормально. Хліб не можна використовувати не за призначенням. Не можна його викидати у смітник. Типу… просто, якщо ти можеш погодувати, типу, пташок хлібом, для цього його можна використовувати.
Вік: Окей, добре. Як щодо загалом пшениці, типу, є такі речі, як гречаний чай?
Джейн: Ага… гречаний чай? Чай з гречки?
Вік: Так.
Джейн: Ем, у українців таке є, але я його не питиму, типу…
Вік: Тобі він не подобається?
Джейн: Е, мені подобається гречка як страва, але я не п’ю такий чай.
Вік: Гречана крупа має менше значення, ніж звичайна пшениця?
Джейн: Ага. Звичайна пшениця важливіша за гречану крупу.
Вік: Окей. А є особливе значення у вживанні соняшників чи соняшникової олії?
Джейн: А… так. У нас ж звичка їсти соняшники та робити соняшникову олію, бо соняшник, типу, дешева, типу, альтернатива просто для перекусу або для вироблення олій, таких як оливкова олія, наприклад, чи, ем, все таке. Тож коли в нас немає ніяких супер, типу… після того, як розпався радянський союз, у нас не було таких поширених супермаркетів в маленьких містах. Наприклад, в моєму індустріальному містові супермаркети з’явилися в кінці 90-их. І нам треба було щось використовувати як перекус, типу, коли ти, там, на прогулянці з друзями, або просто п’єш пиво, і люди висушували хліб, щоб робити сухарі. І вони використовували насіння соняшника просто щоб їсти їх з, коли ти прогулюєшся чи просто, е, так. І тому, що це був дешевий варіант для нас, і тому що він був розповсюджений в кожному приватному будинку, знаєш, на городі. Город – це типу земля, яка йде разом з приватним будинком і де бабушки вирощували власні овочі. Отак.
Вік: Так. Це зробило соняшники більш поцінованими в українській культурі?
Джейн: Е, соняшники більш якими?
Вік: Типу, чи люди більше поважають соняшники, як поважають хліб?
Джейн: А, так, ми їх поважаємо, бо вони були, ем, але не так, типу… хліб більш важливий, ніж соняшники, так. Ми вірили, що соняшники, типу, коли вони ростуть у тебе у дворі, вони завжди дивляться на сонце, у бік сонця, тож, так. Але хліб більш значимий, ніж соняшник.
Вік: Окей. А в сала є особливе значення, порівняно з іншою їжею?
Джейн: Чи могла б ти, будь ласка, повторити?
Вік: Чи… Сало, типу, свинячий жир, важливіше ніж інша їжа?
Джейн: А… добре. Я зрозуміла. Сало це наша традиційна їжа тому, що, ем, через селище. Ми тримали худобу у селищі і люди тримали свиней, так. І коли сало, типу, м’ясо свиней, типу, воно було доступно у кожній хаті у селищі. І люди його засалювали та використовували його взимку. Це було коли в нас не було, типу, в нас у ті часи не було холодильників, це було під час радянського союзу в маленьких селищах. Наприклад, в людей не було холодильника, і єдине м’ясо, яке вони можуть зберігати, це засолене сало, тому що його можна тримати під землею, так, під землею, і воно не зіпсується. І сало дуже, ем, має багато калорій і воно поживне. І якщо ти покладеш сало на хліб, ти отримуєш швидкий перекус, так, і воно тобі багато протягне. Ось чому сало важливе в українській культурі, як культурна їжа. Так. Але іноді, але зараз.. ми, сучасне покоління, любимо їсти сало більше як смаколик, чи щось таке, не як їжу на кожний день, а наші бабусі, наші бабусі та дідусі й прабабусі та прадідусі їли сало, типу, кожний день. З хріном та хлібом.
Вік: Окей.
Джейн: Через те, що тепер у нас є супермаркети, холодильник, і у нас є доступ до будь-якого м’яса. Майже.
Вік: Ага. А люди, які живуть у місті, їдять цю традиційну їжу, щоб зберігати зв’язок з життям у селі?
Джейн: Е, ну, ми їмо сало та традиційну українську їжу більше як зберігання традицій, ніж кожний день. У більшість свят, такі як Великдень, Зелені свята чи Різдво, люди ставлять сало на стіл. Як традиція, в традиційній перспективі. Ми не розглядаємо сало типу, як м’ясо на кожен день, але так, покоління Z та міленіали їдять його, просто як смаколик.
Вік: Ага. В твоєму відео, ти сказала, що Пінтерест [Pinterest – соціальна мережа для поширення фотографій] став як релігія (Джейн сміється), і коли ти дивишся в інтернеті, ти знаєш, люди, люди більше так не постять традиційні Великодні страви, вони більше стараються викладати ті, які гарно виглядатимуть онлайн, в Інстаграмі та Пінтересті. Як думаєш, це мало вплив на те, як люди їдять традиційну їжу, чи які люди готують традиційну їжу?
Джейн: Звісно. Це повпливало на кожну країну. Типу, якщо ти подивишся традицію твоїх, ну, країв, ем, можливо до глобального доступу в інтернет, люди їли свою традиційну їжу, типу, у внутрішньому колі своєї родини, і кожна родина мала свої власні сімейні страви, типу, рецепти, які вони роблять на кожне свято. Так. Проте, коли маркетинг почав активно проявлятися, вони, ем, взяли якийсь рецепт і зробили їжу більш модною, сфотографували її та сказали «Будь ласка, купіть це сало, воно модне!», типу, знаєш (сміється). Е, «Якщо ви його купите, воно, ні, це буде добре для вашого здоров’я, а також гарно виглядатиме як декорація на вашому столі». Типу, люди, звісно, їм подобається маркетинг, їм подобаються тренди, їм подобаються декорації. Ем, українські жінки також декорували свої будинки та Великодні кошики навіть до появи інтернету, у селищах вони просто, вони робили усі ці декорації своїми руками, і деякі можуть, деякі жінки можуть робити це більш модно, деякі ні. Це залежало від їхньої фінансової ситуації, чи їхньої родини. І їхню здібність зробити це… власними руками, (сміється) хтось може робити це, хтось ні. Так. І коли інтернет став глобальним, у тебе є досвід не лише до тренду своїх сусідів, що твої сусіди роблять на цей день, а й до глобальних трендів, і воно все змішалося. Тож, люди з Заходу використовують кроликів, ти знаєш, на Великдень, і тепер кролики також інтегрувалися у наші декорації на Великдень, але не в традиційному сенсі, а більше як в декоративному. Тож коли ти йдеш Львовом, у… не знаю, який бутик чи якийсь магазин, е, так, у них є маленькі кролики, дуже гарні маленькі кролики, які продаються за величезні гроші. (сміється) Люди купляють їх, якщо мають фінансову можливість. Так. Та іноді, ти бачиш, типу, іноземних інфлюенсерів [influencer (буквально «той, що впливає», «людина, яка впливає») – сучасна назва для людей, що створюють контент у інтернеті та мають велику кількість підписників у соціальних мережах], і вони декорують свої столи і ти маєш, ти бачиш усі ці страви, тарілки, типу, декорації, і теж хочеш їх купити. (сміється) Бо воно, типу, гарно, виглядає гарно. Так. Ось чому, так. Інтернет впливає на це, однак, інтернет також може поширити українську культуру на глобальну публіку, і їхні продукти, типу, речі, щоб підтримувати традиції. Розумієш, багато українських брендів, брендів вишиванок, вишиванки виглядають дуже модно, але зберігають свої оригінальні орнаменти. І іноді такі вишиванки чи вишиті сукні можна вдіти навіть на червону доріжку, тому що вони такі модні, знаєш. Але вони все ще зберігають українську вишивку. Так.
Вік: Чи люди зараз роблять, чи люди зараз менше концентруються на, напевно, стилях чи ремеслах, які локальні їхньому регіону України? Типу, я бачила, що на вишиванках бувають різні традиційні візерунки залежно від того, з якої ти області. Чи людей… це зараз менше цікавить? Типу, чи українська культура трошки змішалася між областями?
Джейн: Звісно. З глобалізацією, це все стало більше, ну, загально, узагальнено. Однак, локальні історичні спільноти, вони займаються справою просвіти серед населення. «Ця вишивка використовувалася у Криму», наприклад, «Цей візерунок використовувався у Полтаві». І у нас є багато доказів, що Донецька та Луганська області також використовували власні українські локальні орнаменти, але вони були знищені совєтами та російською імперією, росифікацією та пропагандою, та й усім. Але в Донецька дійсно було багато хороших візерунків на вишиванках, власних, місцевих. І історики, вони пропагандують це, типу, знаєш є погана пропаганда та хороша пропаганда, це хороша пропаганда. Тож вони пропагандують це онлайн, і люди іноді поєднують ці візерунки зі своїм повсякденним одягом, тому що хочуть підтримати, типу, цей регіон і традиції цього регіону, які були майже знищені. Тож, звісно ж, це… у кожної спільноти є свій власний, там, орнамент, і якщо ти хочеш включити якісь орнаменти з Харкова [у свій одяг], наприклад, ти можеш так зробити. Це не заборонено і це добре, що люди їх використовують, бо це зберігає, типу, традицію живою, бо росіяни намагалися знищити її так давно, і в деяких областях вони мали більший успіх у цьому, в деяких – менший, тому так. Люди, вони, знаєш, відроджують культуру зараз, але роблять це у більш модний спосіб. Якщо ти розумієш, про що я.
Вік: Тож у людей з початком повномасштабного вторгнення з’явився такий потяг – возз’єднатися зі своїм культурним походженням?
Джейн: Так, звісно! Звісно. Місцеві бренди активно використовують місцеві, е, орнаменти щоб, ти знаєш, створювати такі речі як, речі як чашки, тарілки, чи сукні, шарфи чи вишиванки. Але вони це роблять, типу, більш глобально. Наприклад, вони використовують дизайн звідки… вони десь за кордоном бачать дизайн, беруть його та роблять орнаменти на цьому дизайні. І воно виглядає так, ніби підходить не лише, щоб вдягати до церкви, лише [на] Великдень, а ще й підходить для того, щоб носити це кожен день. Тож люди можуть єднатися з, з нашим традиційним одягом не лише у особливих випадках, а вони це включають у повсякденні, е, повсякденні аутфіти [образи], тож люди можуть просто носити їх і бути стильними і, типу, [бути] мовчазними свідками української культури, що вона досі живе і люди її використовують. І також, якщо ти, там, купляєш спідниці з вишивкою, але це не такі традиційні-традиційні спідниці, це більше, більше як модні спідниці, але вони вишиті. І ти вдягаєш її за кордоном, люди бачать її і такі «Вау! Ця спідниця хороша! Погляньмо, чи ми можемо придбати таку саму». Це, типу, підтримує не лише традицію, а ще й локальні бренди, бізнеси і українську економіку в такі важкі часи, з повномасштабним вторгненням це велике відродження національної, типу, ідентичності, включеної до модних речей. Якщо ти розумієш, що я маю на увазі.
Вік: Що ти думаєш про те, коли не українці носять традиційний український одяг?
Джейн: Е, ти маєш на увазі, чи я підтримую таке, чи ні?
Вік: Так. Як думаєш, люди мають, не українці, типу, європейці… носити його?
Джейн: А! Ти знаєш, це гарне питання, тому що іноді люди, вони… типу, на Заході, вони засмучені через культурну апропріацію [культурна апропріація або культурне привласнення – запозичення або використання елементів однієї культури представниками іншої культури], ти знаєш. Проте тут, в Україні, на мою скромну думку, ми маємо підтримувати такі штуки, як, наприклад, якщо люди зі Сполученого Королівства [Великобританії] куплятимуть вишиванки, вдягатимуть вишиванки та носитимуть їх поза будинком. Тому це добре, бо дає нашій культурі «друге дихання». І… ти знаєш, українці починають бути більш видимими не як частина росії. До цього… до Помаранчевої революції, до Революції гідності, деякі люди за кордоном, вони вважали нас частиною росії, типу, вони знали лише «російську культуру», російський балет, російську оперу, усе таке. Тож. Такі штуки, як розповсюдження цієї мікрокультури за кордоном, це, типу, добре, щоб давати нам більше видимості. І давати українському ремеслу більше, типу, знаєш, е, більше креативності, щоб люди бачили, що українці, вони можуть створити щось настільки гарне, що це треба показувати всюди, на кожному куточку Землі. Якщо ти розумієш, про що я.
Вік: Це гарний показ українського таланту.
Джейн: Так, звісно, звісно! Так. І ще є багато, знаєш, іммігрантів другої хвилі, другої черги іммігрантів, в Канаді, типу, наприклад, є українська діаспора, чи в Америці теж, типу, є українська діаспора, і [вони] теж активно пропагандують українську культуру, щоб всі бачили.
Вік: Ти взагалі з Дніпра?
Джейн: Дніпропетровської області.
Вік: Коли ти приїжджаєш до Львова, ти святкуєш, типу, культурні штуки з Дніпра? Чи ти більше святкуєш все у Львівському стилі?
Джейн: Е, я розмовляю суржиком, це вже святкування Дніпровських оригінальних тем, бо в Дніпрі у нас є свій власний діалект, типу український суржик. І тут у нас є власний діалект, це типу суржик з польської мови, змішаної з українською мовою, типу галицький діалект. І я роблю традиційні штуки на свята, які раніше робили, раніше їх робила моя бабуся, коли я була дитиною. Тож так, можна сказати, що я привезла трохи культури з Дніпропетровської області сюди, і я також, також позичаю деяку культуру з галицького регіону. Тепер це суміш культури. Тепер я не лише розмовляю суржиком з Дніпропетровської області, але й суржиком з галицького регіону, і це, типу, божевільна суміш. (сміється)
Вік: То це… чи вони доволі різні, суржик з Дніпра і з…
Джейн: Так, так. Наприклад, в нашому регіоні, Дніпропетровській області, ми казали інші, ем, інші слова, наприклад, коли ти здивована, ти можеш сказати «Тю!», але тут вони кажуть, галичани, вони кажуть «Йо!», або… «Йой, йой», типу, знаєш… слова різні, а значення – ні.
Вік: Ага.
Джейн: Або… тут вони кажуть, слово «Вибачте». Вони кажуть «Прошу», а в Дніпрі ми кажемо «Перепрошую», або кажемо «Повторіть будь ласка». Це отак… але тут, вони просто кажуть «Прошу». Це схоже на по… польські слова.
Вік: Окей.
Джейн: Сподіваюся, це зрозуміло. (сміється)
Вік: Та, та. Ти згадувала, що через якісь святкові традиції, якими займалася твоя бабуся… чи є якісь інші, які знають менше, але які ви виконуєте, які, можливо, не так розповсюджені у Львові?
(запис перерваний)
Вік: Тож, ми говорили про святкові традиції, які ти перейняла від своєї бабусі які, може, не так… не так поширені у Львові.
Джейн: Мгм. Ем. Знаєш, святкування у Дніпропетровській та Львівській областях трохи різняться, це різні способи, різні підходи до одних і тих самих свят. Тож, наприклад, Різдво. Дніпропетровська область була під впливом православності, під впливом православної церкви довгий час, тому у них навіть був інший календар, е, для святкування Великодня, тому що тут, воно… якщо ти католик, з латинсько-католицької традиції, вони тут досі мають багато католиків, у галицькому регіоні, вони святкують [Великдень] відповідно до західного календаря. Наприклад, зараз православна церква святкує [Великдень] дванадцятого квітня. Але латинсько-католицька церква тут святкує його шостого квітня. І іноді, страви які ми, типу, готуємо, типу, робимо і печемо на Великдень, можуть трохи різнитися у регіонах. Наприклад, тут ми, вони печуть паски, в Дніпропетровській області ми теж печемо паски, можливо, в якийсь інший спосіб. Тут більш популярна сирна паска. В Дніпропетровській області це була паска з тіста, типу, такого, яке ти маєш попередньо приготувати, і це тісто має настоятися трошки, пів дня, щоб бути готовим. Тож насправді одне й те саме, просто різні підходи. Так. І, ем, орнаменти на яйцях теж можуть бути трохи різними. В Дніпропетровській області ми малюємо власні місцеві орнаменти, якщо вони могли, якщо наш спосіб дозволяв це робити. Тож, тому що моя бабуся могла робити, але мої руки, вони… (сміється) недостатньо здібні, аби створити гарний візерунок. Е, на Великдень моя бабуся робила охолоджене м’ясне желе, типу холодець. Тут, холодець не такий розповсюджений. Вони більше роблять випічку, яка називається «пампухи». Пампухи, так. Тож обидва регіони кладуть сало на стіл. Хрін, сіль, вино там… залежить від того, до якої конгрегації [гілки релігії] ти належиш. Якщо ви православні, у вас є власні традиції, а якщо грецькі католики, є якісь відмінності. Наприклад, грецько-католицька служба розпочинається з сьомої години ранку і після дев’ятої, після одинадцятої, після першої, третьої і так увесь день. В православній традиції в Дніпропетровській області служба була о шостій ранку (сміється). І після шостої в них немає таких розповсюджених, знаєш, служб, які б тривали увесь день. То ось чому це було не так доступно для молодих людей, бо молоді люди не можуть вставати рано. Це… наші бабусі, покоління Х, вони більше підходять для ранніх пробуджень. І, наприклад, в православній церкві на Великдень треба йти до церкви з покритою голово. Ти знаєш, мусиш покрити голову. Тут, греко-католики і католики не покривають голови взагалі. В православній церкві, е, усі стоять під час цере… під час молитви. Греко-католики дозволяють зібранню сидіти. Католики сидять увесь час, але іноді вони стоять, потім вони, на колінах і все таке. Однак, ця… традиція стояти усю службу була у Дніпрі, бо Дніпро був переважно під православною традицією. Звісно, були такі меншини як протестанти, мейнстрім-протестанти, так, але я маю на увазі більшість населення.
Вік: То багато цього спричинено релігійними відмінностями?
Джейн: Ем, тут ми усі християни. Уся Україна – християнська країна. Однак, в нас є різні конфесії. Все різниться, різниться залежно від того, до якої конфесії ти належиш. Якщо ти православна людина, деякі речі відрізняються від католицьких. Якщо ти відносиш себе до протестантства, є відмінності від православних та католиків, бо протестанти, вони сидять і в них немає ікон, вони, знаєш… напевно, Сполучене Королівство це дуже о… ні, протестантська країна. У вас є власна церква, взагалі-то.
Вік: Е, у нас Церква Англії, типу, ми вигадали свою власну.
Джейн: Так, це зробив Генріх Шостий. Типу, ваш король.
Вік: Так, Генріх Восьмий її вигадав.
Джейн: А, вибач, восьмий. Перепрошую.
Вік: Так. У відео, ти говорила про створення писанок вдома, і ти розповідала, що Інстаграм та Пінтерест змушують людей хотіти робити складніші дизайни. Для твоїх, ти зробила власний барвник, зваривши цибулеве лушпиння? Це якийсь більш традиційний спосіб це робити?
Джейн: Це було традиційно у селищах, де у нас немає ніяких… Коли у нас не було ніяких супермаркетів, і, е, [не було] багато матеріалів та речей, щоб допомогти нам робити все таке, тому що… у дев’яностих, наприклад, у нас, ем, не було таких грошей щоб купити, ем, наприклад, професійні барвники для цих яєць, і моя мама, наприклад, використовувала лушпиння з цибулі, цибулі (сміється), шкірку, знаєш, щоб пофарбувати. І також ми використовували буряк для пофарбування наших яєць у той час. Однак, у дев’яностих, якщо ти мала гроші, деякі люди у той період мали гроші, вони могли дозволити собі піти до якогось магазина і то купити. Проте просто звичайні люди не мали такої можливості і, е, зараз ти можеш піти до супермаркета або натиснути онлайн і ти матимеш не лише барвник, а й готові яйця, тому… з орнаментами і всім таким. І щодо орнаменту, в селищах люди зберігали мистецтво традицій і майже кожна людина могла виконати візерунок сама, власними руками. Але коли прийшла індустріалізація та радянський союз, і це були сімдесяті, вісімдесяті, дев’яності, люди схилялися до спрощення речей і не кожна людина могла зробити цей орнамент вдома, от чому люди почали просто фарбувати, типу, їхні яйця і отаке все. І це було, ну… не тра… не традиція, це було, типу, спрощення, е, нав’язане у наші життя строго. Однак, з інтернетом, коли ти можеш просто тицьнути онлайн та написати «Які яйця варто зробити на Пасху [Великдень]?», написати у гуглі, і гугл покаже тобі гарні декоровані яйця з орнаментом, з додатковими декораціями і усім, і ти дивишся на це і думаєш «О, я хочу зробити так само» чи «Я хочу, щоб мої яйця виглядали так само, але не можу зробити так своїми руками» (сміється). Так. «Хочу таке купити». І вони таке купляють. Просто, без інтернету в тебе немає такої можливості купити усе, що ти хочеш, тому люди покладалися на себе, на свою власну майстерність та здібності це робити, ну.. коли супермаркети прийшли, коли супермаркети масово з’явилися на, на території України, це були ранні 2000-ні роки, коли типу супермаркети Billa, супермаркети Rainford, вони продавали барвники, вони продавали додаткові, типу, декорації для яєць, які ти можеш прикріпити на яйця і буде гарненько. Вони продавали такі, ем, орнаменти, які можуть бути… вони можуть бути прикріплені до яйця, як скотч, розумієш?
Вік: Так.
Джейн: Тож люди почали купляти таке, так. Це було, ем, так. Можна сказати, що вплив інтернету, повпливав на нас у, у нашому підході до декорування речей до Великодня, але не через лише сам інтернет. Інтернет просто… взяв старі традиції та розмістив їх онлайн, і люди почали бачити, як це може виглядати. Як можна все декорувати. Наприклад, в моїй родині, в нас немає інтернета. Моя родина фарбувала усі ці, типу, яйця барвниками, які вони купляли в супермаркеті, от і все. Однак, ем, якщо хтось поза моєю родиною підійшов би до нас та сказав «Дивіться, є інший спосіб. Наприклад, в цьому магазині я бачив такі декорації, і можна так задекорувати яйця». Тоді ми отримуємо нові знання і можемо прийняти цю пораду, піти до того магазина та купити декорації для яєць. Але з інтернетом стало легше шукати способи як урізноманітнити ці яйця, якщо ти розумієш, про що я. Вони просто знайшли старий спосіб декорування яєць та включили його у сучасне життя. Тому що, як я вже сказала, е, коли це було, ну, дев’ятнадцяте сторіччя, початок двадцятого, усі жінки у селищах були натреновані щоб, щоб розмальовувати орнаменти, тому що жінки – більшість жінок – були домогосподарками та допомагали, там, батькові родини чи чоловікові піклуватися про будинок і усе таке, тому. Але коли робота стала доступна через, знаєш, індустріалізацію, у тебе нема часу вивчати це мистецтво [розпису]. Тобі треба вчити, типу, математику, фізику, щоб мати можливість працювати, розумієш? І так. Інтернет просто взяв ці старі традиції, виставив їх онлайн доступними для усіх, маркетинг вигадав як це все масово виробляти і дати навіть такій людині, як я, можливість купити щось гарне і прикріпити це до яйця, щоб мати можливість мати гарне яйце на Великдень, навіть якщо я не можу зробити це сама, розумієш.
Вік: Як думаєш, люди зараз більше чи менше схильні до того, щоб самім декорувати власні писанки?
Джейн: Е, якщо в тебе є багато часу, можливостей та бажання, ти можеш це зробити, можеш переглянути пояснення в інтернеті, як декорувати їх самій, і зробити це вдома. Проте, якщо ти працюєш на повний робочий день, маєш дітей, наприклад, і твій час дуже, типу, переповнений, там, запланованими штуками і в тебе немає такої можливості вчитися у інтернеті, купляти фарби, робити це самій, ти можеш просто піти до супермаркета та придбати те, що пропонують бренди. Якщо маєш багато грошей, можна піти до брендового магазина, типу, де продають рушники, рушники, дуже гарні, продають декорації. Можеш придбати усе, принести це додому та задекорувати все самій, як хочеться. Тому, ем, я думаю, чому я сама декорувала це все у відео, тому що я хотіла показати вам традиції з мого дитинства, коли ми використовували цибулю, щоб, ем, пофарбувати наші яйця, бо цибуля – це натуральний барвник, там нема нічого хімічного, розумієш. І по-друге, я просто хотіла відчути радість (сміється), розумієш, радість мого дитинства, типу, допомагати мамі. І… так. Я зробила це просто для забави. Однак, якщо я куплю їх онлайн або куплю вже декоровані, типу, яйця зі скотчем на них, ніхто б мене не засуджував, я, я так думаю. (сміється) Тому зараз ти сама вирішуєш. Інтернет все ускладнив, але й полегшив, якщо ти зрозуміла, що я маю на увазі. Ну, якщо це має сенс, тож, так.
Вік: Ага. В твоєму, [на яйці] був, типу, візерунок листочка. Чи ти, типу, приклеїла листя до яйця і потім його зварила?
Джейн: Так, я, ем, пішла на вулицю, взяла листок, помила його, потім поклала його на яйце і поклала яйце у… капронові колготки… не знаю, як це буде англійською, е… зараз, я… перекладач… капронові колготки.
Вік: А…
Джейн: Тож у мене є капронові колготки, і я використовую їх, як фіксатор для цього листочка…
Вік: Окей.
Джейн: І кладу їх у мій барвник.
Вік: Ого, я про таке не подумала.
Джейн: (сміється) Так.
Вік: Круто. Ем, з, ем, більш загально про культуру харчування в Україні, я думаю для, для цих святкувань, чи є значення, звідки береться їжа? Типу, чи краще, якщо ти сама приготувала цю їжу, чи є значення, якщо вона з супермаркета?
Джейн: Для підтримки традицій, ем, не має значення, чи ти купуєш її чи сама готуєш. Ем, деякі українці все одно роблять усе самі, тому що вони хочуть знати, як все робити, якщо раптом щось станеться і усі супермаркети зникнуть. Таке можливо, розумієш (сміється). Деякі люди, ем, вони дуже насолоджуються процесом випікання пасок, ти знаєш, випіканням хлібу, приготуванням салатів і все таке. Проте, якщо ти дуже зайнята, ти можеш піти до супермаркета і купити все але що воно… у цьому є плюси, але я також бачу в цьому мінуси, бо, ну, наприклад, бренди можуть робити ідеальний хліб на Великдень. Паску. Ідеально її задекорувати, ідеальний, типу, орнамент, іноді вони використовують серветки з… типу, орнаментами, просто щоб зробити ще більше декорацій на пасці, типу, знаєш, і презентувати її більш презентабельно. Тож вони можуть робити бездоганні декорації на пасках, смак цієї паски буде ідеальний, але вони поставлять ціну, яка взагалі не має сенсу для цього, ем, предмету. У, удома… вдома ти можеш зробити їх набагато дешевше, а вони ставлять, ну, наприклад, 2 тисячі гривень як ціну за цей предмет, і купувати їх, аби лише бути модними, для мене немає сенсу. Це лише моя скромна думка! Е, звісно ж, кожна майстерність і кожна робота має бути оплачена, але якщо ти підвищуєш ціну виключно через бренд, чи через модність, чи бо «виглядає дуже презентабельно», ем… в аспекті Великодніх святкувань, я думаю, що це не має сенсу, тому що от що має сенс, так це ставити Ісуса у фокус усього цього, типу, святкування. Ти можеш робити ідеальні паски, ідеальні яйця, але не яйця мають бути основною метою цієї, ну, пори року. І ми також можемо, також… ні, також, ну, перенесемо це на Сполучене Королівство, просто щоб тобі було зрозуміліше. Наприклад, у вас є Різдво у Сполученому Королівстві, і Різдво – це народження Христа, рятівника, хто прийшов, щоб урятувати усіх людей. Так. І усі чекають на Різдво, аби його відсвяткувати. І маркетинг іноді неправильно використовує це свято, і [люди] купляють багато речей, які у цей день не мають сенс, і змушують людей навіть використовувати свої кредитні картки, залазити у борги просто заради моди, я думаю. На, наприклад, цього року різдвяні свічки, наприклад, круглі. Така мода. І наступного року вони мають бути прямокутні, і це визначається трендом та маркетингом, і якщо людина купляє, там, різні декорації просто заради трендів, я думаю, що це погано і неправильно. І, ем, маркетинг лише створює, типу, масове сміття і масове надспоживання і усе таке, а також… (сміється) спорожнює наш гаманець. Тому, якщо в тебе вже є прямокутні свічки, які ти можеш використати другого разу, і вони майже нові, нема потреби купувати круглі. Це має сенс? Для тебе.
Вік: Так. Це не про речі, які ти купуєш для святкування, це про… святковий…
Джейн: Так. Ну, наприклад, вони кажуть: «Подивіться на цю вишиванку, вона ідеальна, на Великодній вечірці ти виглядатимеш як найгарніша жінка у цій кімнаті, купи цю вишиванку і будеш, типу, неймовірною», розумієш (сміється). І ця вишиванка коштує щось типу 10 тисяч гривень. І Великдень, він не «тиждень моди» у церкві. Це нормально, вдягати, типу, традиційний одяг, щоб піти до церкви і бути у своїй вишиванці, або вишитому орнаментами повсякденному одязі. Е, проте, усе мусить мати сенс. Не твій вигляд є основним фокусом свята.
Вік: Так. Окей. Ем, тож, для волонтерів-іноземців, у них іноді стаються, напевно, культурні суперечки з українцями. Типу, у Англії і, напевно, Америці, доволі розповсюджено купляти купу піц, якщо ти йдеш на якісь збори, але я помітила, що в Україні, у точках зборів волонтерів, людям більше подобається якщо ти принесеш щось на кшталт м’яса та сиру та хліба, а не стопку коробок з піцами. Чи це, типу, чи люди мають уникати приносити стопку піц на зустрічі? Це якось погано, чи просто відрізняється [від того, що українці зазвичай роблять]?
Джейн: А, ага… підхід до їжі відрізняється в Україні, в слов’янській культурі та західній культурі. Якщо хочеш принести піцу, принось піцу. Е, це має робитися від серця. Нікого не образить, якщо принесеш піцу (сміється). На вечірку чи Великодній стіл, чи щось таке. Тут ми приносимо їжу, яка нам найбільше подобається. Культура фастфуду популярна тут, але не мейнстрімно популярна, якщо ти розумієш, про що я кажу. Ем, купити Макдональдз можливо, але краще купити й принести більш поживну, смачну та здорову їжу. Українці, типу, схильні споживати кориснішу їжу, навіть, бо наше покоління Х та міленіали, наші бабусі навчили їх, що, ем, кожний день ти мусиш їсти суп на обід, там. То ми досі їмо супи і борщ, типу, теплу їжу, не лише нагріваємо піцу в, ем, мікрохвильовій печі. Тому що це добре для твого здоров’я. Чому українці приносять шинку та, типу, овочі, знаєш, усі ці штуки, тому що це… це культурні штуки, але це також здоровіша альтернатива піці. Проте, якщо ти принесеш піцу, ніхто не образиться. Просто будь-яка їжа, яку ти принесеш, і їжа на столі – це добре, і якщо це було зроблено від, ем… якщо це було зроблено щиро і від серця, це буде цінно.
Вік: Окей. І для волонтерів, що працюють на кухнях по Україні, чи це… ем, хтось сказав мені, вони чули що не можна носити вуличний одяг, коли ти працюєш на кухні. Це просто через гігієну чи це щось культурне, типу?
Джейн: Ні, це через гігієну.
Вік: Окей.
Джейн: Це як з капцями. Деякі куль… деякі люди за кордоном, вони не, е, перевзуваються, коли вони вдома. Тут, в Україні, це необхідна культурна штука, що ти мусиш носити капці вдома, бо вони чисті. Е, це не, типу, традиція нації, це підхід до… здоров’я.
Вік: Ага, так. Так. Я маю на увазі, я… на мою думку, це має сенс. От би люди більше так робили в Англії. (сміється)
Джейн: Так, тому що коли ти йдеш на вулицю, ти можеш вступити у фекалії, знаєш, у будь-які, типу, бактерії, і ти просто несеш це додому, і якщо ти маєш дитину, дитина на підлозі, і сує руки в усі ці мікроби і… ти зрозуміла.
Вік: Чи є щось, що люди, які зацікавлені в українській культурі чи ті, які розглядають візит до України мають воло… щоб волонтерити, мають знати про українську культуру до того, як приїдуть?
Джейн: А… як сказати. В, це є… підхід до цього, він тут інший. Е, наприклад, якщо спитаєш мене, я б сказала, що кожній людині рада для волонтерства, бо вони допомагають Україні, так. І якщо ця людина не так добре знається на українській культурі, це не має значення. Якщо ви приїхали сюди заради допомоги і заради солідарності, ми вам раді. Однак, деякі речі, які не про культуру, також з… ну… ти маєш бути адекватною людиною, просто адекватною людиною. Якщо ти прийдеш до волонтерського центру і кинеш сміття на підлогу, наприклад, чи прийдеш п’яним, бо це частина твоєї культури вдома, це було б недоречно навіть у Сполученому Королівстві, якщо ти розумієш, про що я. Тож ти маєш ставитися до людей так, як хочеш, щоб ставилися до тебе вони, наприклад. Проте, якщо ти не знаєш чітко української культури, але хочеш приїхати до України, ти не маєш, типу, окремо її вивчати, щоб це зробити [приїхати], тобі й так будуть раді. Е, ми з задоволенням розповімо тобі про наші культурні штуки, якщо спитаєш, наприклад. Але якщо в тебе немає часу і немає можливості зробити це заздалегідь, ти можеш просто приїхати. Але якщо ти хочеш носити вишиванку, як іноземець, я тільки тобі поаплодую, знаєш? Я, я не, ем, дуже захисна і зла на цю всю культурну апропріацію. Ти можеш носити мій традиційний одяг де захочеш, бо це дає більше видимості, е, українській культурі, і це репрезентує український спадок за кордоном, і це є добре.
Вік: Окей, добре. Так, було дуже цікаво. Дякую, що зі мною поговорила.
Джейн: Сподіваюся, це допомогло, вибач, пробач мою англійську. (сміється)
Вік: (сміється) Все добре.
Джейн: Це моя третя мова. Я знаю, що роблю багато граматичних помилок, коли я говорю, типу, дуже швидко, але моєю ціллю було просто вкласти усі мої думки у… (сміється) один дзвінок, тож, так. Я б хотіла сказати, що, єдина річ, яку іноземцям не слід тут робити, в Україні, це… робити речі, до яких українці чутливі. Наприклад, коли ти приїжджаєш сюди і, ем, починаєш висирати щось про, знаєш, російську мову чи щось таке, це зараз дуже чутливе питання для українців, і так не варто робити. Наприклад, ти ж не їдеш до Сполучених Штатів і… типу, розпочинаєш гучне обговорення рабства і усього такого, бо це, типу, чутливі теми. Чутливі теми бувають у будь-якій країні. Наприклад, у Сполученому Королівстві, ем, я знаю, що люди у Шотландії, типу це, це одна країна, але різні краї культурно. Я знаю, типу, Ірландія, Шотландія, вони мають свої власні традиції і деталі, і казати їм їх полишити, покинути їх та себе інтегрувати у Лондонську культуру, наприклад, це не, типу, це не, це недоречно, на мою думку. Тому що це чутлива тема і все таке, і люди мають, е, розумієш, мають… думати про себе. Наприклад, казати тут людині зі Сходу [України] «Чому ти вдома з родичами розмовляєш російською?», це теж не дуже гарно питати. Е, ти знаєш, це теж залежить. Якщо це просто тебе цікавить, ти можеш трошки пояснити, чому ти це питаєш, і після [пояснення] питати. Але одразу, це… трохи болісна тема, навіть всередині України. Якщо ти розумієш, про що я. І наприклад спитати людину-католика з покоління Х про його ставлення до ЛГБТ… (обидві сміються) це, типу, теж чутлива тема для них. Ти можеш таке спитати у покоління Z чи міленіалів, вони більше, типу… сучасні люди (сміється). Так. Не кажу, що покоління Х погане, вони просто дуже консервативні.
Вік: Окей.
Джейн: Якщо ти розумієш, про що я.
Вік: Так. Добре, круто! Дякую тобі за твій час!
Джейн: Дякую тобі за твій час теж, дякую, що проводиш дослідження, щоб репрезентувати нашу країну.
Leave a Reply