Попередній: Юлія розповідає про привида з попередженням
In English: Yulia on Vitalik
Іван
А яка друга історія?
Юля
Мій хлопець, мав виходить.. Мій бивший уже хлопець (Та уже понятно)
Мав виходити на завдання і я з ним.. Ми постійно спілкувались, ми постійно були на зв’язку, бо я дуже переживала і в якийсь, ну там в якийсь момент його позвали
І він мене залишив з сослуживцем, ми говорили, бо я його знаю ще з того моменту коли він служив в АТО, тоесть це було давно
Іван
Давно да?
Юля
Ну не так давно(ну десять років уже) Не не не не не(а коли?)
Ти не зрозумів, вони їздили в АТО прямо перед повномасштабкою
Іван
Ааа, я подумав просто про АТО, там тіпа знаєш там 15тий рік, отакого, от я думаю нічого собі. Ага
Юля
Не, А от, коли мій хлопець повернувся він сказав, що його відправляють на бойове завдання, я.. ну явідчувала що було шось не так, ну мені було дуже важко на душі, але
я не говорила, бо це ну переживання лишні, і не можна в принципі так(щоб на нього тіпа не давить, да?) Да да да і, коли вони уже мали їхати сослуживець з яким якраз я розмовляла, в нього позивний був «Дракон» у нього татуіровка дуже гарна була дракона, він зупинив мого хлопця, він сказав шо – не їдь, поїду я
Ну а мій хлопець звичайно сказав як так не можна це ж командир, все
Але він сказав так потрібно, і він сів замість нього. Буквально як через дві години
Прийшло повідомлення що там була засідка, їх всіх обстріляли і ніхто з цієї команди не вижив
Іван
Ніфіга собі, жесть…
Іван
А як Віталік? Це ж Віталік, правильно? Як він до цього віднісся?
Яка була його реакція після цього?
Юля
Він був дуже подавлений. (Я так і подумав, що це…) Розумієш, коли…
Дракон, він був дуже хорошою людиною. Він підтримував і мене, коли Віталік був в АТО. Це для мене було все в новинку.
Я тільки почала з ним зустрічатись, а він вже там. І тоді в АТО було теж небезпечно, просто про це ніхто не говорив. Уже спав…
Ну, це 22 рік вже… Почти 22 рік, 21-22. Він був дуже засмучений.
Він був дуже вдячний, що вони змінилися, але він просто був розбитий тим, що його друг, його побратим загинув замість нього. І такі змішані відчуття, що він довго від них не міг відійти.
Іван
Дуже важко через таке пройти.
Юля
Практично у кожного військового є такі історії, що закрив від пулі, спас. Мій хлопець, бивший, ніс 10 кілометрів свого пораненого друга, його суслуживця, щоб йому допомогли. Коли мого бившого хлопця поранили, його теж несли на руках, бо ноги були поранені, він не міг йти уже потім
Але коли це сталося на адреналіні, він виніс ще свого суслуживця на адреналіні, просто виніс з точки ураження. Тому в нас військові не то що покладаються на один одного, вони знають точно, що кожен з них готовий їх захистити.
Іван
А він все ще служить Віталік?
Юля
Так
Іван
Чи не знаєш, чи він планує до кінця війни воювати, чи як?
Юля
З останніх подій, коли в безвісті пропав його брат, він перестав служити як військовий, в них елітний отряд зачистки був, він пішов вчитися далі як військова академія. Фактично це те саме що служба, але просто не на полі бою
Іван
Вона питає, чи тобі норм тут посадити чи ні, бо ми вже годину тут говоримо.
Юля
Мені нормально, в мене ж відпустка, тому я можу поговорити, якщо є якісь запитання.
Іван
Чи військові часто розмовляють про такі історії з привидами, як ти розповідала раніше?
Юля
Якщо вони прямо врізаються в пам’ять, то да. Зазвичай вони мають пояснити якось це все, щоб спрощити собі якесь життя. Вони не думають про це.
Вони думають тільки простими, понятними речима, як поїсти, виконати завдання, повернутися, і залишитись живим. Все. Вони зазвичай не надають таких якихось сенсів. Вони більш практичні.
Іван
Чи це часто от вони військові з цивільними діляться, чи в основному це військові військовим розказують такі історії?
Юля
Взагалі, військові ну ті що я знаю, вони хочуть приїхати і видохнути. Їх дуже часто не відпускає оце все, бо вони повертаються думками, вони не можуть спати, і вони зазвичай стараються повністю не говорити про це, щоб погрузитися в цю більш-менш нормальне життя цивільних, і забути на деякий час. І я можу сказати, що так само, як і привид Києва, і всі ці забобони, які створюють вільні, я так думаю більше, щоб було їм спокійніше відпускати хлопців на фронт і з тим ріском, що вони можуть не повернутися, їм більше потрібна ця ниточка, про яку я розказувала, чим самим військовим.
Іван
Прикольно…
Іван
Вона каже, то це не солдати купують шеврони з привидом Києва
Юля
Не ну вони тоже, солдати які побачили якусь там жуть вони обично не распространяються, вот. Для них це важко (угу угу)
Іван
Вік
Іван
Чи часто розповідають військові якісь історії про своїх побратимів які померли там роблячи щось героїчне
Юля
Ну військові, 50 на 50, бо деяких це важко можливо бо закрили якраз їх, або це їхні друзі. Зазвичай про смерть, ну, вони бачать її багато, тому вони іноді і не можуть так відкрито ділитися. Зазвичай розповідають це тільки рідним цього погибшого побратима, щоб вони дізналися, що з ним сталося.
Іван
Угу угу…
Вік
Іван
То Вікторія каже що мабуть ти дізналась про Дракона історію, бо Дракон був твоїм другом також, і якби ти його не знала, ти б можливо і не дізналася що Віталік там ось так прикрив, ну не прикрив, а типу замінив…
Іван
А чого ти думаєш, як вообще дійшла ось ця історія до типу до людей, про жінку цю що в ночі з’явилась
Юля
По-перше, у нас дуже балакучі люди, скажімо так. Так, як по історії військовий пішов розповідати це, питати.
Іван
Тобто потім пішло далі, так?
Юля
Так, так, так. У нас це з розряду переповідають, розказують.
Іван
Іспорчений телефон, так?
Юля
Так, так, так. Таке було, і, можливо, цей впечатлітельний військовий так, не знаю, обрадувався.
Іван
Можливо, він взагалі з вечора хильнув та йому не таке побачив.
Юля
Можливо, можливо, це взагалі Бєлочка прийшла до нього, хто знає.
Іван
Ми її називаємо Бєлочка. …
Юля
Тільки ти їй поясни, що військовим на службі не можна пити, бо вона подумає…
Вік
Так, я чула це.
Іван
І шо не п’ють, Юля? Що ніколи? (сміється)
Юля
Це ми питання опустим, нехай в Британії думають що ми нормальні люди
Іван
Вона каже що британські солдати багато п’ють, так що все нормально.
Юля
Наші солдати, якщо їм важко, вони якщо п’ють, то це вже запой. Їм важко емоційно. А зазвичай військові, які там служать, вони стараються не пити, щоб алкоголь не змішував ці мислі. Но от знаєш як думки…
Те, що ти не хочеш згадувати, воно якраз і впливає в пам’яті. Тому вони зазвичай не п’ють.
Іван
Щоб, знаєш, як дурка оця не почала, що ти почав думати, перекручувати в голові це мільйон разів. (угу)
Іван
Забобони. Вона питає, що в неї, в принципі, питання закінчилися. Чи в тебе є ще якісь забобони?
Ну, може ти щось згадала, поки ми говорили про ці питання?
Юля
Ну, я пам’ятаю, я згадала історію, яка зв’язана з Віталіком. Ну, тут вже більше, знаєш, не містика, а швидкість реагування, вони стояли на блокпості, чергували, і до них підходив повністю не знайомий чоловік, а там ходили і местні, наші люди, які залишились, і дуже багато військових з ЗСУ, НГУ, їх супер багато.
І підходив просто чоловік, питає пароль, Віталік питає пароль, то він не відповідає, і без задньої мислі у Віталіка, що це небезпека якась, що він може бути росіянин, але просто в один момент в мозгу сталося якийсь…щелкнуло щось Він поняв за секунду, і він в моменті повертається, бо він повернувся до нього спиною, а той вже стоїть там з гранатою і хоче їй цю штуку, як її колечко витягнути, і він дуже швидко реагував.
Іван
То що, він його пристрілив, чи що? Так. Пічально…
Ну або нє, не знаю, окей….
Юля
Я дуже рада, що він його вбив, ну тіпа радість, ми не жаліємо))
Іван
Він сказав, що він дуже згоден з цим хлопцем.
Іван
Чи був якийсь пароль типу щоб ідентифікувати людей які з тобою з одного як батальйону чи одного якогось там формування
Юля
Люди з одного ну тоесть якщо вони виходять на бойове завдання
,або з батальйону вони в теорії знають друг друга в лице, але в них є паролі, якісь слова. Якісь слова..
Іван
Паляниця та сама.
Юля
Да, да, да на один день. В них паляниці не було.
Іван
Ну я жартую, я просто як приклад.
Юля
Даа вот, а зазвичай вони дуже боялись. У нас з Донецьку є люди, які за «рускій мір», і вони здавали позиції наших військових. Тобто вони приходили до наших, казали, ой, як ми вас чекали, як ми вас спасли, подивилися всі оці…
(Тех, хто є) І пішли передавати, і була така ситуація з Віталіком, і був наказ вбити людину.
Іван
Типу цивільного якогось?
Юля
Так.
Іван
Ого, жорстко…
Іван
Це був інший чувак же ж, так? Ну, типу, це не той з гранатами, це іншого якогось чоловіка.
Юля
Ні, це була інша людина.
Юля
Але, ну, я до цих пір не знаю, чи виконав він це завдання, бо про смерті, скільки людей там було вбито, це не дуже гарна тема для розмов, тому…
Іван
Не сама хороша.
Юля
Не романтична. Тому, я не знаю, чи виконав він це завдання, але я була дуже обурена тим, що… Спочатку я була обурена тим, що наші люди так поступають, а по-друге, ну, і непонятно, як такий наказ міг вийти.
Можливо…
Іван
Типу, його можна було там десь зв’язати, ну, десь якось піймати, а не одразу його там…
Юля
Ну, можливо, в них були такі уже спроби, або він наробив досить багато шкоди вже для наших військових.
Юля
Ну, має сенс, має сенс.
Іван
Чи розповіла Віталік ще щось про того чувака який не знав пароль?
Чи були якісь ще деталі?
Юля
Ммм… Ні, в той період ми дуже мало спілкувалися, тому це було так тіпо вскользь. Знаєте, фанфакт, тіпо, забавна історія. (да, чела йобнув)
Ось, представлюємо. Да.
Юля
В військових дуже спеціфічний чувство гумор. Для них, ну там, умовно, у мене було десь відео, де російських полонених вели в мусорних пакетах на головах.
Іван
Чи це така типічна стратегія для побачення, розповісти парочку таких історій, вкинуть?
Юля
Ну, ми жили цим, я жила ним, скажімо так. Я хотіла, щоб він з кимось поділився, до психолога він не хотів йти. Я хотіла хоча б трошечки розділити з ним, щоб він виговорився, щоб йому стало легше.
Тому такі теми іноді, так, піднімалися у нас.
Іван
Каже, що було так терапевтично з його боку поговорити.
Юля
Так.
Іван
Каже, що важко багатьом солдатам, вони не можуть поговорити з терапевтом про таке, що їм взагалі важко таке обговорювати з людьми.
Юля
Так. Наші чоловіки особливо військові вважають що психологи мозгоправи, як вони їх називають, це в якійсь мірі стидно, з другої сторони вони сильні чоловіки, вони мають справитись з усім самі. І вони стараються максимально не ходити до таких спеціалістів, типу я шо там хворий, вони це не сприймають
Іван
Да да…
Віка
Добре. Дуже дякую. Дуже дякую для говорити (за інтерв’ю).
За інтерв’ю.
Юля
Будь ласка, мені було приємно познайомитись. Дякую, що допомагаєте нам, і допомагали, приїжджали. (Нічого)
Вік
Добре, дякую. Дякую.
Юля
(Будь ласка)
Вік
Дякую. До зустрічі.
Іван
Все давай, па-па
Вік
Па-па
Leave a Reply