Батько Юлії

In English: Yulia’s Father

Юля

Окей, я живу в місті Києва, я переїхала в 22-му році, навчаюся в архітектурному вузі на архітектора і працюю в салоні краси майстром.

Іван

Вона каже, що я сказав тобі, що твій батько служить.

Юля

А, так. Мій батько вирішив піти після того, як він побіг з Ірпіня через «Зелений коридор», коли його захоплювали.

Іван

Його в полоні держали? Чи Ірпінь захоплювали, ти маєш на увазі?

Юля

Так, так.

Іван

Я думаю, що батько твого нічого собі.

Юля

І через буквально пару місяців він вирішив піти в Збройні сили України, щоб захищати не тільки Україну, а його першочергове було захищати нас з сестрою.

Іван

Дуже почесно

Іван

В тебе виходить з ним багато розмовлять?

Юля

На жаль, ні. Ми спілкуємось більше по переписці, іноді розмовляємо, бачимося приблизно раз в півроку на пару днів.

Іван

Ти сказала, що твій батько чув деякі ці забобони, як військові традиції, звичаї , тіпа забобони.

Ти їх трошки зібрала? Чи зможеш ти ними поділитися?

Юля

Так.

Я починаю, так?

Іван

Так

Юля

Окей. У мене тут все записано.

Перше, що я хочу сказати, що військові незабобонні люди, вони не сильно вірять в такі містичні і такі історії. Якщо з ними не стикаються, вони більш прагматичні.

Іван

А зним щось таке ставалося?

Юля

З моїм батьком ні. Він повністю людина розуму, але він вірить в такі забобони, тому що у нас релігійна сім’я.

Іван

Чи могла б ти поділитися цими прикладами того, що він вірить і які, можливо, з’явилися протягом його служби в армії?

Юля

Військовим, які йдуть на фронт, плетуть нитки червоні або червоні з зеленим і зав’язують на руку, не знімаючи їх, заговорюють в церквах, або мольфари, які мають якісь здібності і їх не можна знімати. І в нас вірять люди, які пов’язують ці ниточки, що вони оберігають військових.

Іван

Можна питання, вони зав’язують на руку десь, чи на палець?

Юля

Ні, тільки на руку, на зап’ястя.

Іван

І він носить таку, я так розумію?

Юля

Так.

Вік

Як цілителька?

Іван

Так, так, цілителька – it’s she, а мольфар – it’s like a mage, so it’s he. Мольфар – це ж чоловік обов’язково, правильно?

Юля

Ну, не завжди. У нас немає сексизму.

Іван

Ні, я думав, що жінка буде скоріш як цілителька, а не мольфар. Просто титул по-іншому називається.

Юля

А, можливо, але в нас це бабки взагалі.

Іван

Ну даа

А такі питання твоєму батькові з церкви, знаєш, нашіптували цю штучку чи цілителька? Так, вона каже, що її батько вбив з церкви, а не з мольфара. Ага, то це більше така релігійна штука, ніж прямо військова.

Юля

Да, але військових у нас дуже багато носить такі. Я з військового міста, тому бачу практично на кожному. Це і заспокоює, можливо, їх трошечки, і матерів, і сім’ю їхню більш емоційно, можливо. Вони в таке вірять.

Іван

Це я так розумію? Просто ниточка? Це як браслетик такий, так?

Юля

Ну воно сплетіння таке, як, знаєш, косічка.

Іван

Ну от я подумав, що так, щоб воно більше в браслеті. Не просто одна нитка, а такі, як косічка більше.

Юля

Ну, да, так.

Іван

А чи є важливість або якась, ну, різниця, типу, який тип тканини чи ниток використовують? Чи є якась там, типу, спеціальні якісь, може?

Юля

Взагалі, ну, то, що я думаю, їх виконують з ниток для вишивання.

Іван

Типу капронових, таких міцних?

Юля

Так, щоб вони трималися, ось так. Ну, тобто, обична нитка, якою там вшивають одежу, не підійде. От саме для вишивання вона прочна і вона не рветься.

Іван

Чи люди підмічають браслети в один одного? І чи є більше якогось коннекту між людьми, які носять і не носять? Типу, знаєш, як, типу, ой, в мене і в тебе браслет.

Типу, значить, вони обидва якось, типу, знаєш, трошки ближчі. Типу, більш схожі вірування якесь мають, знаєш, отаке от.

Юля

Ну, я можу сказати з досвіду спілкування, що військові, які пережили якісь складні часи, вони були на передовій, вони всі вірять в Бога. Тому в них там, ну, понятно, що це там в різних таких аспектах, але вони вірять в Бога, тому в них спільна не ниточка, а віра і до чого вони йдуть.

Іван

Ага, каже, дуже цікаво, а чи є якісь ще інші, ну, вірування, чи забобони, які ти знаєш, чи можеш згадати?

Юля

Так, багато військових носять амулети в вигляді ангелочків. Їх в’яжуть їх власні діти, або ж у нас є програми з шкіл, де організовують такі заходи з вязання таких маленьких ангелочків, щоб передати нашим військовим, ну, з допомогою, там, з речами, які їм потрібні. І, ну, допомога, я не впевнена, як це.

Іван

Я поняв, разом з їжею чи з якимись ще штуками, так? А саме діти мають це робити?

Юлія

Так.

Вік

Вибачте

Юля

В мого батька доречі є такий, але глиняний. Йому зліпила моя сестра і він носить його в своєму рюкзаку тактичному з багатьма карманами завернутий, щоб не зламати його, але щоб він був завжди з ним.

Вік: <вона просить фото>

Юля

Окей окей, скажи що я попрошу

Іван

Дякую.

Іван

А ті талісмани, які йдуть зі школи, їх отримують в основному ті солдати, в яких немає своїх дітей, мабуть, так?

Юля

Так. Наприклад, в нашій школі, я знаю, що після початку 2014 року ми малювали малюнки, плакати, в’язали теж якісь іграшки, щоб військові почуствовали підтримку. І -воно йшло в різні батальйони, в різні бригади і на різні напрямки військовим.

Іван

Чи якось тебе робить це ближче з батьком, у розумінні того, що він носить цього Янгола? Вона так розумію, зрозуміла що ти робила Янгола, але цю фігурку, яку там сестра робила, чи якось це, ну знаєш, зближує?

Юля

Ну моя сестра з батьком дуже близькі і вона дуже засмутилась коли він пішов. Вона не могла це прийняти після пережитого і побаченого в Ірпені . Тому їх робить це ближче, вона постійно старається щось зробити.

Юля

До речі, військовим дуже ці малюнки надають сил. Були Можливо ти пам’ятаєш, що в 2014 році постійно з передової знімали фотки, де військові тримають малюнки дітей. Для них це теж дуже важлива підтримка.

Іван

Є багато відео, де військові дуже раді, коли отримують малюнки. Вони дуже сподобаються отримувати їх, бо розуміють, що їхні діти дуже підтримують. Вони почувають, що борються за добру річ.

Вік

Так, це зрозуміло.

Вік: <вона розповідає про волонтерство>

Іван

Вона каже, що вона волонтерила на кухні, і там місцевої школи передавали їм з їжею, де вони готували, малюночки, і що військові завжди були раді отримувати їх.