Альона: [переходить на українську] Ми знаємо, що наша реальність має великий вплив на нашу мову, і так само мова має вплив на нашу реальність. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я саме досліджувала, для своєї дисертації, інвективну [лайливу] лексику в українській мові, в політичному дискурсі. Тому, безумовно, у мене з’явилося набагато більше матеріалу для дослідження. Е, перед повномасштабним вторгненням у нашому інформаційному просторі лаятися – це було таке собі табу. Тобто лайка завжди існувала, і люди завжди лаялись, але вони зазвичай робили це з тими, кого вони знають, з тими, з ким це прийнятно, якщ.. якщо інші люди їх не осуджували, тобто вони робили це у своїй бульбашці, серед «своїх». Але лайка десь у медіа, у публічному просторі, у громадських місцях, е, в друкованих медіа, вона засуджувалася. Не схвалювалася. Коли почалося повномасштабне вторгнення, це трохи змінилося. Я пам’ятаю, як я повернулася до Києва на день, забрати якісь речі, бо я була у Київській області, і я побачила недалеко, біля свого дому, великий постер із зображенням, яке зараз можна побачити на марках, на певних листівках із зображенням солдата, який показує фак російському кораблю, і, відповідно, із цією фразою «російський воєнний корабль, іди нахуй». Е… що цікаво про лайки: щоб перекласти їх іншою мовою, іноземною мовою, це завжди челенджі [виклики]. Це нелегко, тому що… е, можна перекласти їх буквально, але вони тоді нестимуть трохи інше значення.
Коли я побачила цей постер, я подумала: «О боже, українці, ви з’їхали, ви з’їхали з ґлузду», тому що ніколи раніше я не бачила нічого подібного, е, але ніколи раніше ми й не переживали, наше суспільство не переживало нічого подібного. Я почала думати, чому так? Чому лайка і це зображення з’явилося на постері? І зрозуміла, що в оці перші дні повномасштабного вторгнення українці мали стільки гніву, стільки люті, стільки нерозуміння, що взагалі відбувається, але водночас, е… стільки енергії, щоб щось робити, вони були готові зробити щось, змінити щось, але, е… багато хто втратив усе, і люди не знали, що робити з цими емоціями, з цією великою кількістю негативних емоцій і енергії, яка у них, е, була. Люди були в шоці від того, що відбувається, тому їхньою найбільш природньою реакцією була агресія, це була агресія, звичайно, у бік росіян, і звичайно, вона перетворювалася на лайку. Тому люди лаялися, читаючи новини, лаялися на росіян, проклинали їх, і лайка, ко… просто лилася рікою. Здається, що, мабуть, українці і росіяни також стали на певний період тими народами, які лаються найбільше. Тобто це був спосіб людей подіти кудись свої емоції і свою енергію, і ніхто вже не зважав, що раніше це було табу. На певний момент це перестало бути табу, і це вивільняло емоції. Тому історія з російським кораблем і з цією фразою, вона стала для українців не просто лайкою, не символом чогось поганого, вона стала символом опору, коли, здавалося би, в безнадійній ситуації військовий, якого можуть вбити, якого можуть взяти в полон, він не здається. Замість того, щоб здатися, він посилає цей корабель нахуй, навіть якщо він знає, що він загине. Тобто, для українців це стало символом того, що навіть якщо ти в глухому куті, ти не зраджуєш своїм принципам, ти не складаєш, ти не складаєш зброю. Ти продовжуєш боротися, навіть якщо твоя зброя – це лише лайка. Damn, that hits hard….
Ем, інший цікавий випадок, який я можу пригадати, про слово «орки». До повномасштабного вторгнення, коли я чула це слово, коли хто завгодно чув це слово, перша асоціація – це, звичайно, «Володар перснів». Коли росіяни напали на нас, люди почали називати їх «орками» і проводити паралелі між книгою, між фільмом і між нашою, е, ситуацією. Е, багато людей почали називати росію «Мордором», тому це слово на певний час, я думаю, донині, якщо ми читаємо десь щось про орків або про Мордор, ми не думаємо… ми більше не думаємо про книгу і не думаємо про фільм. Ми думаємо про нашу реальність. Так слова можуть змінювати своє значення.
Ще одне цікаве слово, яке я раніше не чула, але почула після 24 лютого 22 року, це слово «свинособака». Тобто це як свиня і собака, але в одному слові. Коли я намагалася, коли я почула, що багато хто з українців називає так росіян… хтось називав їх просто «свиньми», хтось називав їх просто «собаками», хтось називав їх «свинособаками». Е, деякі люди сварилися на цих інших людей і казали: «Не називайте їх так. Собаки хороші, і свині хороші. Коли ви називаєте їх іменами тварин, назвами тварин, ви автоматично робите антикомплімент тваринам, бо тварини ніколи не можуть зробити такі жахливі речі, які роблять росіяни». Я почала шукати цей термін, щоб зрозуміти: це щось, що вигадали ми, чи це щось, що з’явилося до того? І виявилося, що взагалі, це слово – це перекладене буквально німецьке слово «св… ві…» як… складне слово від «свиня» і «собака», і що у них є концепт «свинособаки», тобто, внутрішньої, такої неприємної істоти, яка живе в кожному з нас, і з якою можна вести внутрішній діалог і можна домовитися. І я навіть знайшла, що десь, здається, у Німеччині, є пам’ятник цій, е, «свинособаці» як такому негативному его, яке живе у кожному з нас. Е… це цікаво, як це слово прийшло до нас, і що ми почали називати так, е, росіян. Але мені здається, що це тривало достатньо недовго. Десь після… у 20, 2023 році, я чула це вже і читала це рідше і рідше. Але це, але це сто відсотків було. Я думаю, це все. [знову переходить на англійську] Ось чому, ось що поєднувало, ось про що саме [це] слово… У мене ще є час розповісти свою думку?
Вік: Так, так.
Альона: У мене досі є час. Це було багато говоріння… тож тепер я намагатимусь казати те саме, можливо, не слово в слово, але англійською для тебе, щоб ти зрозуміла, що я сказала.
Вік: Добре, добре.
Альона: І якщо це буде, якщо це буде корисно.
Вік: Я думаю, що зрозуміла, типу, невеличку частину. Ти розмовляєш дуже чистою українською. Напевно тому, що ти вчителька, тож ти…
Альона: Я намагаюся. Насправді, я говорю швидко, я могла б говорити повільніше, щоб ти зрозуміла більше, але я також уяви не маю про твій рівень української.
Вік: Я не думаю… (сміється)
Альона: Я думаю що він доволі, думаю, що він доволі високий, і ти просто трохи… І тому, що я не маю тобі… я не даю тобі можливості говорити українською зі мною, бо я розмовляю англійською з тобою, саме тому, саме тому я не знаю, е, і, так. Але на [волонтерській] кухні це добре, що в тебе є шанс попрактикуватися, і ти, я сподіваюся, що ти розумієш людей, проте багато хто спілкується російською.
Вік: Так. Це, ем…
Альона: Але ти, типу, чи ти, чи ти на тому рівні, коли ти можеш розрізнити, яке слово російське, а яке українське?
Вік: Мм, не дуже, я набагато краще читаю, ніж, там, слухаю як [ці слова] вимовляють, бо багато людей дуже швидко говорять, ем…
Альона: Та.
Вік: Мені легше зрозуміти людей з Києва і також Харкова, ніж Львова. І, ем, хтось мені сказала, що на її думку це тому, що вони до цього говорили російською, і тепер вони більше зусиль вкладають, щоб говорити українською, вони краще вимовляють, бо для них це нове. На противагу люди у Львові, вони просто говорять поганенькою українською, бо… (сміється)
Альона: Ні, це не те, що вони говорять поганенькою українською, це просто, е, я можу пояснити цей феномен… е, люди, що живуть близько кордону, вони завжди розмовляють, ти знаєш, оцією, типу, сумішшю їхньої мови та [іншої], і це, і це стається всюди, однакові, типу… в різних частинах Сполученого Королівства [Великобританії], ти можеш почути дуже різну мову, і, о Боже, навіть, я думаю, що навіть у Англії ти можеш почути дуже різну англійську.
Вік: Так.
Альона: І деякі люди зі Сполученого Королівства, я дійсно, це дуже добре, що я тебе розумію. Ти теж говориш дуже чисто, і я дуже це ціную, бо деякі люди зі Сполученого Королівства, мені важко їх зрозуміти, як би я не намагалася. Але це складається зі стількох літер, слів і інтонація теж інша, і я була така типу… я справді намагаюся, і я, мені потрібна практика у слуханні, е, багато, але це справді… мені справді дуже важко з, е, з цим. Тож з українською це те саме, що люди, це не те, щоб ми не розуміли людей зі Львова, чи люди з Львівської чи Закарпатської областей не розуміють людей з, е, Києва, але в Закарпатській області, наприклад, тому що вони живуть так близько до Угорщини, і… тож… коли я була там, в Ужгороді… деякі люди, я, я ледве могла їх зрозуміти, бо вони так швидко говорили, і це була досі українська, але багато угорських слів, чи деякі слова вони перекручували, з якимись закінченнями, й інтонація також інша, тож коли вони розмовляють швидко з тобою, вони також, ти певно це знаєш… слова з «-ся» в кінці.
Вік: Хмм. Зворотні [дієслова].
Альона: Типу, зворо… типу, зворотні. То вони поставили це «-ся» перед словом, що дуже старомодно!
Вік: Ох. Добре.
Альона: То ти можеш знайти це десь у віршах чи десь у, скажімо, літературі 19, 18 сторіччя. І ти розумієш, що це значить, але люди ніколи не говорять, типу, тут отак, бо це дуже старомодно, це ніби, розумієш, ніби стара англійська.
Вік: Та.
Альона: Тож… тож коли один чоловік, і це було, е, на… коли ж це було… ох, це було на Різдво, і один чоловік, ем, просто сказав мені «Христос ся рождає» чи щось таке, і це було дуже швидко, і я не дуже зрозуміла, що він сказав. І потім я, я зрозуміла, що він каже «Христос народжується» [або «Христос народився»], воно, це українське побажання, яке ти кажеш людям на Різдво, типу «Христос народився», й інші люди відповідають «Славімо його». Це не так розповсюджено, але деякі люди так роблять, проте тому, що він сказав, ем, це дуже швидко і з цією особливою інтонацією, і сказав «ся рождає», а не «народжується»…
Вік: Так, це…
Альона: Тож це була старомодна форма і це було, типу, задом наперед, це «-ся» було попереду, і типу… типу, Боже… він, типу, з 17 чи 18 сторіччя? Але він був справжнім, він був старим чоловіком, але справжнім чоловіком. І, так. Тож мені було трошки важко, і деякі люди, що живуть у Карпатах, бо вони живуть у, типу, у горах у дуже малих селищах, і вони стали чути те, що вони, ем, що вони чули від інших людей навколо, тож, деякі гуцули, вони говорять, типу, ти їх ледве можеш зрозуміти. Через цю інтонацію, через порядок слів, тому що, також, польська має великий вплив на них, бо у польській інтонація інша, і також вони використовують багато, ем, діалектних слів, які описують речі, у нас просто таких немає у Києві. Тож, наприклад, у них є вівці і вони пастухи, у них є деякі специфічні назви вівець, специфічні назви для вівець, е, для вовни, специфічні назви для речей, з якими вони постійно мають справу, тож у них є діалектні слова, які не просто… загальні слова…
Вік: Усі точні.
Альона: …а для усіх точних, для усього, що вони робили своїми руками, і тому що ми не взаємодіємо з вівцями тут, у Києві, у нас просто немає того усього, з чим вони стикаються, тому у нас просто немає слова [для цього]. Тож ми можемо сказати так само про, скажімо, типу, рибалки десь у регіоні Полісся, тому що у них багато річок та озер, тож у них є деякі специфічні, ем, специфічні штуки, саме тому вони якось їх називають, і тому, що у нас такого немає, я уяви не маю, як ці специфічні штуки називаються. Також у них є власні слова для деяких, ем, тож, українське слово для півня, і їхнє…
Вік: [каже українською] Півень.
Альона: Півень, але вони називають його «когут».
Вік: Окей.
Альона: Тож деякі… це просто інше слово. Вони б зрозуміли «півень», але самі назвали б його «когут». І діалекти, вони живуть лише на рівні мовлення, тому що звісно ж вони знають українською, проте розмовляють вони, типу, вони знають цю загальну українську, усі ходять до школи і в тебе є інтернет, у тебе є телебачення, от чому цікаво, що люди все одно використовують це слово, е, в своєму мовленні, але воно у будь-якому разі, воно трошки вмирає. Тож коли я була в університеті та у мене була, типу, практика діалектології, це не те, що вони кудись поїхали і вони записали мовлення старих бабусь, але там були, слов… е, словники діалектів, що робили люди, які насправді організовували експедиції, тож вони поїхали у дуже віддалені селища і поговорили з дуже старими людьми, хто жили усе своє життя у цьому закритому маленькому селищі, і ці люди говорили саме українською, яку вони чули навколо, бо в них не було телебачення і ледве могло бути радіо. Тож, деякий час тому, скажімо, сторіччя тому, навіть менш ніж сторіччя тому, через те, що ти не рухаєшся [регіонами] і не маєш різноманіття мови, ти просто розмовляєш тим, що почули від своїх батьків, від своїх, від людей навколо тебе, і вони записали це цікаве, не, е… казки, легенди і просто версії слів, бо в тебе можуть бути різні версії, скажімо, слова «велосипед» по усій Україні.
Вік: Так.
Альона: І всі знають, що це «велосипед», однак…
Вік: Хтось сказав мені, що це російське слово, і мені не варто використовувати «велосипед».
Альона: Я б, е, на мою думку… це не звучить як українське слово, і я б, я могла б тобі просто показати, ем…
Вік: Так, я думаю, це просто таке слово у Європі. У іспанській, це трохи… у них є «bicicleta»… так…
Альона: Я хочу показати тобі цю мапу про, типу, ти можеш зробити мапу світу, ем…
Вік: Так, у мене є друг у Львові, типу, у його брата магазин коміксів, і він показував мені комікси, і у них, типу, є комікси українською, і я була така типу «Я куплю деякі на часи, коли моя українська буде краще», і був там один з дуже гарною мальовкою, і він був такий типу «Нііі, ти не можеш, не треба, навіть не намагайся», бо це було, ем, про карпатський фольклор, і він був написаний у діалекті, і мій друг, який живе у Львові, сказав «Навіть я не можу то читати», тож… (сміється) Так…
Альона: Я… хочу тобі показати ту… о, так.
Вік: Так, я просто трошки підбираю слова незрозуміло звідки, тому іноді я випадково підбираю російські слова.
Альона: Це багато стається… та. Тож, наприклад, багато, ем, багато людей використовує «ровер», що з…
Вік: Хмм. Це про велосипед.
Альона: …що зі Сполученого Королівства.
Вік: Ровер?
Альона: Ага!
Вік: Зі значенням «велосипед»?
Альона: Так, так тут написано. О, це назва компанії! Заснована у 1887…
Вік: А, Ровер! Вони виготовляють машини, мені здається.
Альона: Так. Так. Тож вони ро… то вони робили велосипеди, і от чому зазвичай… це було… тож це було отак: «мандруй навколо, знаходь пригоди», тож ровер [Rover, буквальний переклад – мандрівник], це той, хто мандрує навколо…
Вік: А! Мандрувати. Добре.
Альона: …і тому вони зробили назву для цієї компанії, і… і вони, тож, знаєш, коли власні назви стають розповсюдженими, типу Памперс?
Вік: Ага, Гугл.
Альона: Гугл, і дизель, і усе таке.
Вік: Ага. Добре.
Альона: Тож якщо ти, якщо ти подивишся на це…
Вік: О, воно показує тобі, які…
Альона: Воно показує тобі, так, так, так так. Це… от би можна було наблизити більше… але, тож, це, загальне слово це велосипед, але це може бути «ровер», це може бути навіть, ласкаве, це зменшувальне від [«ровер»] «роверко». Це, типу, коли ти, типу, ти багато мандруєш. У, е, цьому регіоні, у Закарпатській області, це «біциглі», що не має нічого спільного з «ровер» тут.
Вік: Це «bicycle». [англійський переклад слова «велосипед»]
Альона: Так. Так, так, так… і тут люди використовують… тож, не «велосипед», а «вел» чи «вело», просто скорочене від…
Вік: Я думаю, я чула…
Альона: Так, «вело». А також «велік» чи «гоцик», також «ровер», також… «лісапєд», це від слова «велосипед», це типу, ти просто відкидаєш першу частину і маєш оце «лісапєд». Або «вєласіпєд», тож це всі можливі фонетичні варіанти цього… і також «байк».
Вік: Окей.
Альона: То люди використовують усілякі різні… і, е… тут, «веломашина». Тож це, типу, вело… веломашина [буквально перекладає англійською]. Веломашина. І… е, чи тут, це також «драндулєт», і «драндулєт» це усе таке, що, типу, коли воно… уяви, що у тебе є машина, і вона дуже, дуже стара, і ти така типу «о Боже, ти стара катастрофа», тому це «драндулєт». Коли воно ламається кожні 5 хвилин і ти мусиш його чинити.
Вік: Окей.
Альона: Тож… ми могли б вигадати щось таке. То це… по-різному в різних регіонах, і це дуже, я думаю, що це дуже круто. Але на мою думку, з плином часу, українська, тому що… у нас є оцей міжнародний простір, і у всіх є освіта, і у нас є телебачення, ех, тому діалекти, вони справді… зникають.
Вік: Хмм.
Альона: Тож, е, це слово, яке люди використовували, цікаве слово, цікаві інтонації чи деякі, іноді це абсолютно інше слово. Іноді це слово з іншим закінченням, чи іншою літерою, чи без деяких літер. Іноді це просто, типу, перекручена вимова слова. Іноді це те саме слово, проте значення може бути трохи ширшим, трохи… трохи більш вузьким. Е, ми втрачаємо це, я думаю, що багато мов втрачають це, через… у нас є, е, один простір, і, е, люди подорожують туди-сюди, тому вони підбирають українську і з інших місць, тому це стає менш поширено і… На жаль, одного дня це старе, цікаве діалектне слово, вони будуть тільки… тільки у словниках, у діалектних, е, словниках. Але, ем… але, так. Якщо ти дістанешся до, типу, навіть якщо я поїду до Львова і ти поживеш там кілька днів, типу, я відчула це на собі. Ти починаєш звучати як вони. Це не те, щоб ти використовувала іншу мову, ти просто трохи підбираєш інтонацію, бо вони роблять її вищою в кінці речення. Я не знаю, чому. Думаю, це якось пов’язано з польською мовою. Тож у них є інша інтонація в кінці речення, і потім ти повертаєшся до Києва і ти чуєш, як сама звучиш порівняно з іншими людьми у Києві, типу… «О Боже мій, я звучу як людина зі Львова». Але воно все якось зникає за пару днів. І також вони використовують для таких самих слів інші наголоси, от чому ти можеш розуміти їх гірше. Тому що… скажімо, у нас є вимова «мій, моЯ, моЄ, моЇ», розумієш, «твій, твоЯ, твоЄ, твоЇ». Тож, на заході України вони б сказали «мОя, мОє, мОї». «ТвОя, твОє, твОї». Якщо, коли ти там будеш наступного разу, ти просто зверни на це увагу і ти точно, ти точно це почуєш. І це не цей, і, правильний, правильний наголос, так, як ми кажемо, типу, наголос у кінці. Але вони ставлять його, вони роблять його на перший, е, на перший склад. Також для деяких слів, там, скажімо, «роблЮ, люблЮ, ходжУ», вони б сказали «я лЮблю, я хОджу, я рОблю», то вони просто…
Вік: Хмм, добре.
Альона: Вони переносять наголос на інший… на інший склад. Тож, це най, скажімо, впізнавані, е, впізнавані відмінності. Так. Але це… це справді, це справді цікаво. Окей. Тепер я не кажу тобі інші історії (Вік сміється) і повернемося до того, що я розповідала про російський воєнний корабль. Окей.
Вік: Окей. Тож, з, ем, з цим, як думаєш, чи це зробило лайку більш прийнятною загалом, чи… чи це просто ця фраза стала, типу, більш нормалізованою?
Альона: Е, я думаю це було ніби хвиля, яка… ммм… трохи нормалізувала лайку. Якщо ти лаєшся, ти використовуєш лайку стосовно росіян, це було якось нормалізовано. Потім, як хвилі на берегу річки, усе трошки пішло назад, бо тепер я не думаю, що ми б вивісили такий великий плакат і такий великий білборд, або ми б зробили щось таке, але, знаєш, з «зірочками». На місці, типу…
Вік: Ага.
Альона: … «іди нахуй». Ми знову мали б там зірочки. І, е, тож це був момент, коли люди, е, були такі фрустровані, і насправді я думаю, що ніхто не контролював це, багато, тож не було такого, е… це було, коли усі табу були якось стерті, і також тому… тому, що ця фраза була, типу, усі чули цю історію, усі знали цю фразу, для українці це значило набагато більше, ніж, е… казати комусь піти нахуй, це було сказано росіянам, сказано від українського військового, це було сказано у ситуації, коли цей військовий насправді мав вибір стати полоненим, він міг… е… скласти руки і просто здатися, але натомість, знаючи, що він може загинути, він просто сказав «Іди нахуй!». Тому це, для нас це була історія про… навіть якщо в тебе немає вибору, здається так, ніби для тебе немає ніякого вибору, у тебе завжди є вибір. І якщо, навіть якщо ти… один, і в тебе немає зброї, Боже мій, лайка буде твоєю зброєю! (Вік сміється). Тому, в якийсь момент лайка стала нашою зброєю і стала частиною, е… стійкості. Ось чому, на мою думку, українці багато її використовували, і це стало символом стійкості. Тож… ми трохи… це не було богохульством на той момент. (сміється)
Вік: Але потім, зараз, це знову трохи змінилося, чи люди…?
Альона: Це змінилося, так. Це змінилося трохи більше, стало популярним мати якісь футболки з цим, укр… е, російським воєнним кораблем, і усі такі штуки, і усі поштові марки. Тепер, я думаю, типу, я не бачу навколо людей, які б таке носили. То це було, типу… якщо у людей це є, вони це зберігають більше як сувенір. Якщо люди мають такі марки, ніхто не хоче просто показувати їх, е, усім. То це більше як… можна більше вважати це спадком війни? І також, це, я думаю, це пов’язано з, е, з фактом, що у перший час [повномасштабного вторгнення], тобі було нікуди піти зі своєю тривожністю, зі своєю, ем, фрустрацією, зі своєю злістю, тепер, через те, що ти живеш у [повномасштабній] війні чотири роки, а зараз вже більше чотирьох років, ми щось маємо, що можна з цим зробити. Ти можеш приєднатися до війська, ти можеш волонтерити, ти можеш, е, обговорити це з кимось, ти просто звикаєш до війни, тож… лайка, не те, щоб вона тобі дуже допоможе. Ти можеш, у тебе є якісь, е, ти можеш бути продуктивною у інший спосіб, то ти можеш робити якісь інші речі окрім, окрім просто лаятися й лаятися. Це допомагає випустити свої емоції, але ніяк не наближає перемогу. Тож тепер нам краще, ми досі можемо лаятися, типу, вилаятись і потім піти поволонтерити. Можна лаятися і волонтерити. І робити щось дуже корисне.
Вік: Думаю, пані на [волонтерській] кухні не були б у захваті, якби я почала лаятися там… хоча я трохи такого чула. (сміється)
Альона: Ти… я думаю, що ти чула доволі кольо… колоритні штуки від Олі. Це насправді, типу, це… лайка, ми не можемо сказати що це просто українська лайка чи просто російська лайка, це загальна слов’янська лайка, і, е… так. Оля, Олі подобається багато лаятися. То коли Оля каже «піздец»…
Вік: Та.
Альона: Це не, це, це може не бути саме про когось, це просто її емоції, як вона бачить ситуацію. Тож ситуація на ку, на кухні часто «піздец». Чи коли вона каже «піздец», а потім – чиєсь імя, (сміється) хтось зробив щось не так. Але також, що цікаво про лайку загалом. Коли ти лаєшся, е, це може бути емоційним, ти просто трохи випускаєш свої емоції, і ти напевно знаєш, що, е, це насправді науково доведено, що якщо ти відчуваєш біль, наприклад, ти обпікаєшся і ти дозволяєш собі лаятися, ти відчуваєш менше болю, ніж якщо ти будеш мовчати і просто… мовчки страждати. Тож це допомагає вивільнити трохи болю деяких цих емоцій. І також, якщо ти лаєшся на когось, ти якось знаєш, з ким можеш використовувати лайливі слова, і що ти можеш казати. Бо є деякі ті самі люди, Оля може робити це, але якщо я зроблю ту саму погану річ, Оля не лаятиметься на мене. То ти завжди, ти не робиш це з усіма і ти якось обираєш, обираєш ситуацію. І це також у, дуже цікаво, що, е… тому що я читала про це і я думала про це, чому ми так часто лаємося мовою, яка не є нашою рідною мовою? Бо, типу, ми це не відчуваємо так глибоко, тому я часто кажу, коли щось погане стається зі мною, я б краще сказала «fuck» або «shit», ніж оцю слов’янську лайку, лайку, я ідеально знаю її і я відчуваю, що це… для мене, це дуже серйозно, як для носія мови, тому я б почувалася так, ніби «Окей, я сказала це, я випустила емоції, але також я зробила щось погане». Коли я кажу це англійською, я не відчуваю ніякої серйозності. Як я сказала, що у мене є виправдання що я почувалася так, типу… я полегшила своє самопочуття, але також я не почувалася, е… ніби я зробила щось дуже погане. Просто тому, що я не відчуваю, як це серйозно.
Вік: Мгм.
Альона: Е… то я дуже часто чую, як, типу, деякі з моїх учнів, вони приходять до мене і кажуть [англійською] «Дивись, як гарно я кажу блять» (сміється), чи щось таке. І коли вони кажуть це, і дуже цим насолоджуються, бо вони почуваються так, ніби щось роблять… типу вони роблять щось, вони реагують на те, що сталося, наприклад повітряну тривогу, але водночас вони можуть шокувати людей навколо, проте вони не почуваються так, ніби зробити щось погане.
Вік: Правильно.
Альона: Бо вони не відчувають цю серйозність. І це дуже смішно, як, типу, скажімо, я і мій друг, ми чуємо повітряну тривогу, і він американець, а я українка, тому він каже «блять» і я кажу «fuck!».
Вік: (сміється)
Альона: Тому так. Це, це цікава, е… штука. І це поширено, лаятися, ну, ви… використовувати не свою рідну мову, коли ти лаєшся.
Вік: Так, думаю, я почала казати «блять».
Альона: Так. Так. І воно так добре прилипає, і це, типу, лайка, це емоційна реакція, і не те, щоб ти обирала слова. Щось стається з тобою, і ти просто реагуєш. Тож, якщо твоя перша реакція – це це слово, яке не з твоєї рідної мови, типу, чому я це роблю? Я думала про все. Чому я так роблю? Типу, може то… коли я оточена носіями англійської, щоб вони краще розуміли мою лайку, але ні, я роблю це, коли я сама!
Вік: Ммм.
Альона: І я це роблю англійською, чому? Тож це, типу, чи англійська просто… має стільки впливу на тебе, що ти реа… реагуєш англійською? Не своєю рідною мовою. Так. Це, це цікаво. Наш мозок просто, е, класна штука.
Вік: Водій у таксі трошки раніше все казав «блін», що, що мені сподобалося. Типу, млинець.
Альона: То… так, так! І, тож, це «млинець» російською, але ми також можемо це використовувати, то, знаєш, діти, їм не можна таке казати.
Вік: Так, так, то вони… (сміється)
Альона: Тому що, типу, якщо моя донька це скаже, я була б, я б подивилася на неї типу «Гей, жінко! Не роби так» (сміється) і, так. От чому я кажу «блін», також я пам’ятаю, як казала це у дитинстві, і також у нас є таке слово, тож, є «піздец», а ще є «капец». І «капец» – це, типу, легка версія слова «піздец».
Вік: «Капец».
Альона: «Капец». Так. То «капец» це типу… це як «капут».
Вік: А…
Альона: То це, типу… кінець. Ситуація, типу, погана. Чи коли ми кажемо, що… «комусь капец» чи типу… «тобі капец», якщо ти комусь погрожуєш, типу… тобі кінець! Я тебе прикінчу! Чи щось таке. Тож так, а ще, це дуже цікаво, що дуже серйозна лайка, в неї зазвичай є легша версія, це легка версія, яку буде нормально також казати, е, типу, для дітей. Тож з деякими людьми ти можеш сказати «блять», а з якимись людьми ти б просто сказала «блін» чи «капець».
Вік: Ммм.
Альона: Щоб не… щоб не шокувати їх. Так.
Вік: Так, уже майже третя… ох, уже третя.
Альона: Так, так, так. Так. Добре.
Leave a Reply